Розділ 28. Краще тричі подумати

До зруйнованого бліндажа залишалося небагато - проминути відкриту ділянку, і знову можна буде сховатися в лісі.

Тільки-но зосередившись на дорозі, я спиною відчув - щось не так.

Шиншила, яка дрімала, відходячи після прояву дару та пристебнута ременем безпеки, піднялася на своєму ліжку, вчепившись руками у відкинуту спинку сидіння.

Вона невідривно дивилася у вікно.

- Будинки... Ці будинки, - ремінь безпеки заважав їй піднятися вище.

- Я впізнала їх! Зараз тут буде орда!

- Це ті будинки, які ти бачила уві сні? - за таких умов важко слідкувати за дорогою.

- Це вони! - закричала Шиншила. - Я спрямувала орду якраз у цей лісок.

З її слів виходило, що ми маємо знаходитись у самій гущавині натовпу, та я не бачив жодного зараженого.

- А де орда? - не зрозумів я.

- Он вона, - навдивовижу спокійно пояснив Міха, вказуючи туди ж, куди й Шиншила.

Від далеких будинків нас відокремлював глибокий яр, за яким показалися перші тварюки. За ними, спускаючись з пагорбу, накочувалася наступна хвиля.

Я відчайдушно натиснув тангенту рації

- Лісовик, прийом! До бліндажу йде орда. Тікайте! - я вже вивертав кермо у протилежному напрямку, до дороги, якою ми нещодавно приїхали.

Машину трусило й підкидувало.

- Прийнято! - крізь перешкоди донісся глос Лісовика.

Берк повторював маневр, повертаючи за мною. На ближньому боці яру з'явився авангард орди.

Машина продовжувала підстрибувати на нерівностях, але дорога зовсім поруч. Проломившися крізь кущі, ми виїхали на асфальт. Стан покриття так собі, та їхати можна. Я вивернув кермо вліво, спрямовуючи машину до знайомого містечка.

- Орда йде за нами, - це був голос Берка.

Тільки цього не вистачало!

Я збільшив швидкість. На жаль, наш маневр не приховався від очей заражених, і перші з них вже вирушили слідом.

- Лісовик, прийом! Схоже, орда йде за нами. Ми ведемо її до містечка.

- Прийнято! - прохрипіла рація.

За вікном проносилися приміські села. Заражені не відставали, та відстань не скорочувалася. Хоч би якийсь поворот.

Є! Я звернув на перший-ліпший путівець. Дорога грунтова, втім непогано укочена, так що швидкість майже не зменшилася.

- Зупинку! - несамовито закричала Шиншила.

Я вдарив по гальмах. Дівчину піднімало вгору, Міха вже знімав ремінь безпеки.

- Куди їх спрямувати? - голос дівчини був таким само істеричним.

- Спрямовуй до тих будинків на хрін! Там все одно нікого немає. Хай ідуть своєю дорогою!

Зависши у повітрі, дівчина робила плавні рухи, керуючи невидимим оркестром.

- Зробила, - тихо промовила вона і зойкнула, відчутно гепнувшись об сидіння.

Та я не поспішав розслаблятись. Можливо, дівчина помиляється, і з-за повороту будь-якої миті з'являться заражені.

Над машиною Берка піднялася вишка лазерної пастки і розвернулася в бік повороту. Та час проходив, а ніхто не з'являвся.

За моїми розрахунками, перші переслідувачі мали вже домчати до повороту.

- Лісовик, прийом! Схоже, ми відірвалися. Стоїмо біля в'їзду в містечко. Де ви знаходитесь?

- Ми ще в містечку. Нас переслідувала еліта.

- Та сама?

- Та сама, - підтвердив Лісовик. - Двічі довелося розгортати лазерну пастку. Як тільки вирушали з місця, вона знову з'являлася.

- Тоді ми повертаємося. Як щодо зустрічі біля пекарні?

- Краще біля тих будинків, де ночували. Там є вихід каналізації.

Я розумів його - в крайньому випадку можна сховатися під землею.

- А ти не можеш керувати одним монстром? Лісовика переслідує еліта.

- Навряд чи, - похитала головою дівчина.

Дивно, що еліта пересувається без світи. Та не виключено, що їх вдалося перебити ще в ангарі.

Міха простягнув Шиншилі флягу з живцем, з якої дівчина зробила два великих ковтки. Вона теж пила живець, не скривившись.

Та наша радість була передчасною

- Заражений! - рація донесла вигук Берка.