Розділ 25. Екстремальна ночівля

Після сутички в ангарі тамтешні безпілотники були непридатними для використання, про що повідомив Лісовик. Крихкі апарати не витримали натиску рубера, і до того ж були посічені уламками після вибуху.

Із трьох зовнішників, які здалися в полон, у двох почалися ознаки переродження. І тільки один, на ім'я Бред залишався у тверезому розумі. За його словами, безпілотники в машинах не підходили для нашої мети, оскільки були призначені для спостереження за ближньою місцевістю, і дальність польоту не перевищувала декількох кілометрів. А ось лазерна зброя стане у нагоді під час мандрівки до віддаленого стабу, оскільки тепер у нас, схоже, були шанси дістатися туди на транспорті зовнішників. І тільки в кінці потрібно буде подолати ділянку чорноти.

Втім, дорога навпростець теж передбачалася непростою, оскільки шлях здебільшого пролягав вузькою смугою звичайної місцевості, яка з обох боків, на більшій чи меншій відстані, була оточена чорнотою.

На ніч ми зупинилися у двох приватних будинках, оскільки одного виявилося недостатньо, щоб розмістити у дворі всі трофейні машини.

Вночі я прокинувся від того, що мене штурхали за плече.

- Вставай, - прошепотів Міха, - я тобі щось покажу.

Прокидатися ну дуже не хотілося. Це була перша ніч у Вулії, коли я мав шанс нормально виспатися. Та Міха не відставав, і мені довелося йти з ним.

У темряві він збирався підвести мене до вікна, як я, хоча і спросоння, відчув рішучий спротив всередині. Довелося мало не насилу відтягнути Міху вглиб кімнати.

- Не можна! Не можна визирати!

- Чому? - не зрозумів Міха.

- Не знаю. Ні в якому разі не можна!

Тривожне відчуття було настільки сильним, що я змусив його лягти на підлогу і кинувся поруч з ним.

- Розповідай, що ти бачив.

- Там... - він ткнув у бік двору. - Очі світяться.

Виявляється, вночі Міха, який прокинувся по нужді, вирішив розвідати обстановку у дворі - чи ніхто не спокусився нашими трофеями.

Він тихенько прочинив двері на вулицю і визирнув. Машини були на місці, та в дальньому кінці двору, біля паркану, Міха побачив чиїсь очі, що світилися в темряві. Це так його налякало, що він тихесенько зачинив двері і навшпиньках повернувся до своєї кімнати, яку ділив з Розою та Шиншилою. Дівчата спали, тож Міха не втерпів і вирушив до мене. А у мене виникло закономірне питання - що робить наш вартовий, якщо Місі вдається так вільно гуляти будинком.

До мого чергування залишалося дві години, а наразі вартовим був Тюря, якого ми знайшли сплячим під вікном на першому поверсі. Може, це й було на краще. Хтозна, а якщо ці тварюки, у яких очі світяться вночі, розрізняють не тільки видиме світло, а й інші ділянки спектру, наприклад, інфрачервоне випромінювання? Від монстрів усього можна очікувати.

Спільними зусиллями ми розбудили Тюрю і вирушили до дівчат.

Роза новину сприйняла з ентузіазмом. Схоже, вона ніколи не заперечувала проти гарної бійки. А от Шиншилу розбудити не вдалося. Після перенесеного стресу дівчина впала у стан, середній між сном та непритомністю. Остерігаючись наробити галасу, ми залишили її у спокої.

Напад відбувся вранці, коли вже сутеніло. Дзвін розбитих шибок повідомив, що непроханий гість знаходиться в будинку. Це означало, що тварюки так само слабко орієнтуються в повній темряві.

Масивна тінь приземлилася на чотири лапи в центрі кімнати.

Зі своєї позиції на сходах я вистрілив із зброї зовнішників. Та, схоже, схибив.

На інших сходах, у протилежному кінці приміщення, знаходилися Міха з Розою. Тварюка принюхалася і вирушила туди. Стрибком подолавши відстань до сходів, вона здійнялася на задні лапи, намагаючись дістати смачну здобич у вузькому сходовому прольоті.

Автоматний постріл вийшов несподівано гучним. Роза зойкнула, у незручному положенні спіймавши віддачу, та я вже спромігся, хоч і з другої спроби, увігнати паралізуючу капсулу у вразливу ділянку, позбавлену кістяних пластин.

Капсула подіяла миттєво. Тварюка безладно махнула передніми лапами у повітрі, втрачаючи рівновагу, і покотилася на підлогу.

Вже було досить світло, щоб роздивитися її. Схоже, вона утворилася не з людини. а з великої тварини. Можливо, орангутанга з місцевого зоопарку. Місцями вона була вкрита клаптями вовни, впереміш із наростаючою костяною бронею.

Чи була тварюка одна, чи за нами слідкувала ціла зграя, залишалося загадкою. Довелося вжити додаткових заходів безпеки.

Після підходу бійців Лісовика, наші машини роз'їхалися в різні боки, з тим, щоб, виїхавши з містечка, зібратися у домовленому місці. Наше головне завдання було надто важливим, щоб ризикувати всією групою.