Розділ 24. Зовнішники

Наскільки я міг судити, із машин вийшли майже всі зовнішники, окрім декількох, які стирчали у люках, тримаючи під прицілом периметр.

Ми з Ротом залишилися в машині. На всяк випадок він теж одягнув захисний костюм і сидів за кермом, готовий стартувати, якщо щось піде не так.

Кермо у зовнішників виглядало майже так, як у звичних нам автівках, за винятком того, що на ньому було більше різних приблуд. Кнопки, сенсори, і багато чого з того, що у нас розташовано збоку, зовнішники розташовували безпосередньо на кермі. Можливо, це було зроблено з урахуванням того, що водій одягнений у захисний костюм, що певним чином обмежує його рухи.

* * * * *

Основні події відбувалися на майданчику біля пекарні, призначеному для під'їзду вантажівок. Другу машину ми сховали у приватному секторі, а Міха з дівчатами зайняли позиції у трьохповерховому будинку, що наразі знаходився від мене справа.

Більшість вікон у ньому було вибито, схоже, ще до перенесення у Вулій, та частина залишилися цілими. Наразі за якимись із них знаходилася Роза, яка тримала на прицілі полковника, і Міха з Шиншилою, озброєні паралізуючою зброєю.

Полковник зупинився, широко розставивши ноги і заклавши руки за спину. Як на мене, зважаючи на захисний костюм, це виглядало трохи кумедно, та його підлеглі, схоже, не переймалися.

- Друзі, - голос полковника лунав із рації, налаштованої на частоту зовнішників. - Як ви бачили, базу зруйновано.

Дійсно, із попередніх перемовин ми дізналися, що до того моменту, як полковник вийшов із ними на зв'язок, перші машини встигли дістатися до бази і побачити те, що від неї залишилося. А точніше те, що від неї не залишилося нічого.

- Друзі, ми з вами опинилися у нештатній ситуації, - голос полковника звучав упевнено, і навряд чи хтось із зовнішників здогадувався, що він знаходиться під подвійним прицілом, а як пізніше з'ясувалося, навіть під потрійним.

- Якби нам було відомо, де знаходиться інша наша база, можливо, ми б спромоглися туди дістатися. Однак, режим секретності у нашому проекті такого не передбачає. Це означає, що ви всі приречені.

Приречені рано чи пізно зняти захисний костюм і вдихнути повітря цього світу. Або ж загинути голодною смертю.

- Як ви знаєте, кожен з вас має мізерний шанс вижити і стати імунним.

Серед зовнішників пройшла хвиля занепокоєння та полковника ніхто не перебивав.

- Я готовий ризикнути першим, - полковник Бьорг підняв руки, розстібаючи застібки шолому.

Це виглядало ефектно, і якби я не знав, що з ним це відбувається не вперше, перейнявся би повагою до цієї людини. Втім, полковник Бьорг і так заслуговував на повагу. Він діяв всупереч нашій домовленості, та я не міг його звинувачувати. Він намагався врятувати хоча б когось із своїх.

Коли полковник зняв шолом, якусь мить нічого не відбувалося - настільки велике враження це справило.

Та наступної миті у когось не витримали нерви.

- Зрада! - вигукнув боєць на лівому фланзі, піднімаючи зброю, в той час, як дехто потягнувся до застібок своїх шоломів.

Роза виявилася швидшою. Куля вдарила у плече зовнішника, який намагався вистрілити в полковника.

Підняті руки інших бійців, які збиралися знімати шолом, зупинилися.

- Зрада! - тепер пролунало більше голосів, і більше стволів піднімалося, націлюючись на полковника.

Він не схибив і кинувся на землю. Довга автоматна черга пройшла над ним. В першу чергу, Роза цілилася в тих, хто піднімав зброю. Та кулі не робили різниці між ними, і тими, хто був готовий наслідувати прикладу полковника.

В загальній метушні із провулку зліва винеслася еліта. Вона мчала на натовп зовнішників, збираючись довершити те, що не встигли зробити автоматні кулі.

Рот простягнув руку, щоб натиснути на кнопку старту і рушити з місця, та я щосили вдарив його по руці.

- Стій! Безпечніше залишатися на місці, - просичав я.

Об'єкт, що рухається, точно приверне увагу еліти. Було прикро, що він цього не розуміє.

Між тим, полковник добіг до дверцят машини і щосили затарабанив у них. У відповідь на погляд Рота я заперечно похитав головою. Тварюка не повинна бачити, що в машині є хтось живий.

Побачивши, що йому не відчиняють, полковник оббіг машину і сховався за нею. Вцілілі зовнішники кинулися врозтіч, та стрільці в люках впоралися краще, і на машинах вже піднімалися вишки лазерної пастки.

Далі відбулося те, що мене здивувало. Коли вони засвітилися, розігріваючись, еліта, що встигла розправитися з декількома зовнішниками, кинулася навтьоки, у той самий провулок, з якого вона з'явилася. У нас з Ротом була можливість спостерігати за нею через затемнене скло машини, що захищало очі від лазерів. Розумна тварюка, нічого не скажеш.

Пролунав постріл, і одна з лазерних вишок згасла, перекосившись. Куля влучила у стійку, та це була не Роза. Схоже, стріляли з пекарні. Невже хтось із групи Лісовика залишився живий? Тоді стріляти - не дуже добра ідея з їхнього боку - так вони нам всю техніку перекалічать.

Не дуже зорієнтувавшись у напрямку пострілів, уцілілі зовнішники відкрили вогонь по пекарні, що дозволило Місі і дівчатам спокійно знімати їх зі своїх позицій.

Ми залишилися на полі бою переможцями.

Я вийшов з машини.

- Не стріляйте! - вигукнув у бік пекарні.

Роза, Міха і Шиншила не виходили. І правильно роблять - серед зовнішників могли залишитися вцілілі. До того ж, достеменно невідомо, хто ховається в пекарні.

За спиною пролунав звук від'їжджаючої машини. Я побачив, як за полковником зачиняються дверцята. а Рот спрямовує машину зовнішників на вулицю, що уходить в протилежний від пекарні бік.

Вирішили самотужки пошукати щастя у Вулії. Що ж, може воно й на краще. Сумніваюсь, що хлопці Лісовика залишили б зовнішників у живих. І, схоже. Рот розсудив так само.

Троє інших зовнішників добровільно здалися в полон. Тих, хто чинив спротив, ліквідували. Ще декілька залишилися лежати паралізованими кулями із трофейної зброї. Та Лісовик наказав не добивати - можливо, їм пощастить.