Розділ 23. Цінна інформація

Серія підземних вибухів примусила землю здригнутися. На базі зовнішників підривалися ліквідаційні заряди, надійно запечатавши портал і руйнуючи обладнання, яке не повинно потрапити до рук імунних.

Зовнішник ще з півгодини гнав машину по прямій, аж доки зупинився серед дерев.

- Протягни ще трохи вперед, там буде стаб, - наказав я.

Інстинкт підказував, що заражені обходять стаби стороною. Щось їм не подобалося на цих кластерах - чи то повітря некурортне, чи щось інше. Але я знав, що завести зараженого на стаб могла тільки необхідність, наприклад, гонитва за здобиччю. Та потім його все одно тягнуло на звичайні кластери.

Машина зупинилася серед беріз, поряд з яром. Земля була всіяна жовтим листям, і я подумав, що машина зовнішників непогано йде бездоріжжям.

Із другої машини вийшов полковник Бьорг, відійшов на декілька кроків. Тільки після цього із дверцят з'явилася Роза, яка спустилася на землю і зайняла позицію на відстані від полковника, спрямувавши на нього автомат. За нею вийшла Шиншила.

Дівчата поводилися напрочуд грамотно, тримаючи ворога на перехресному прицілі. Зважаючи на фізичну силу чоловіка, він здатен вибити зброю із рук однієї з них, і на такий випадок її має перекрити напарниця, яка знаходиться поза межами досяжності.

Побачивши водія, який вийшов з нашої машини, очі полковника Бьорга звузилися.

- Зрадник, - прошипів він. - Шкода, що я не можу тебе пристрілити!

- Ви теж допомагали супротивнику у втечі з бази! - незворушно парирував Рот, так звали "нашого" зовнішника.

Я поняття не мав, чи вже час його охрестити, та на всяк випадок дав сьорбнути живчика. Полковник обійдеться. Його можна було би вбити, та, на жаль, ніхто з нас не міг керувати машиною зовнішників. Втім, провести профілактичну роботу не завадить.

- Гей, полковник!

Він скривився, схоже, головний біль таки дошкуляв.

- Ти нам більше не потрібен, сам розумієш. Рот навчить нас керувати вашими машинами.

Я блефував, оскільки зовсім не був у цьому впевнений.

- Але ти можеш прожити ще деякий час, якщо повідомиш нам цінну інформацію.

Насправді, я поняття не мав, що цінного може нам повідомити полковник. Розповісти про базу зовнішників? Так її вже немає.

Та, як не дивно, я влучив.

- У вас, імунних, - це слово полковник начебто виплюнув, - є проблема з тим. щоб пересуватися.... Вулієм.

Назва світу, прийнята серед імунних, також далася йому непросто.

- В містечку, біля покинутої пекарні, працює наша група на декількох машинах. Вони полювали на високорівневого зараженого, та зазнали невдачі і змушені повертатися на базу.

Оце сюрприз. Та подивимось, чи буде він призовим.

- Оскільки бази вже немає, хлопці приречені. Цей світ вб'є їх, одного за одним. В машинах є зброя і безпілотники, які можуть стати вам у нагоді.

- Я б нізащо не сказав вам цього, - трохи помовчавши. додав він. - Та ви можете подарувати їм легшу смерть, ніж загинути від лап заражених або перетворитися на таких самих, як вони.

В чомусь він мав рацію.

- То як нам їх знайти?

Виходячи зі слів полковника, до бази рухався кортеж майже з десяти машин, обладнаних футуристичними засобами захисту від заражених. Що там клевці і монтажний лом.

Мої губи мимоволі склалися в гірку посмішку.

Полковник запропонував зв'язатися з групою по рації і призначити зустріч у певному місці, повідомивши дещо відредаговану версію ліквідації бази.

Та я не довіряв йому. По-перше, два десятки бійців із сучасним озброєнням, зокрема, з гранатометами, легко накриють наші машини. А по-друге, надто свіжим був у пам'яті епізод, коли інший полковник мало не вбив оператора безпілотників.

- Ти накажеш їм повертатися до пекарні, - трохи поміркувавши, звелів я.

Прилегла забудова дозволить нам сховатися, і ми не станемо легкою мішенню.

Коли полковник віддасть розпорядження зібратися у напівзруйнованій пекарні, щоб обговорити подальші дії, це не повинно викликати підозри. Принаймні. я на це сподівався.

* * * * *

Машини зовнішників одна за одною поверталися до пекарні. Над містечком здіймався дим пожеж і лунали віддалені звуки детонації снарядів.

Бійці залишилися в машинах, очікуючи на появу полковника Бьорга. Його останнє повідомлення викликало чимало запитань.

Та коли він вийшов з машини, що під'їхала, і бадьорим кроком пішов назустріч, зовнішники теж стали виходити. На щастя, у нашій машині знайшлися захисні костюми.

Поки що події відбувалися за планом. Однак не виключено, що головне ще попереду.