Розділ 20. Тривога на базі

На стіні комори дійсно виявився план бази. Шкода, що ми не звернули на нього увагу раніше.

Роза водила пальцем по лініях, і я згадав, як вона це робила над картою кластерів.

- Як вважаєш, звідки починати штурм?

Сам не знаю, що мене змусило поставити таке запитання дівчині, далекій від військової справи, бо у тверезому роздумі я б точно не став цього робити.

- Я би розпочала звідси! - Роза ткнула пальцем у переплетення ліній.

- Що там знаходиться? - звернувся я до зовнішника, і з подивом побачив, що він беззвучно плаче, сидячи на підлозі біля стіни.

Обличчям полоненого текли сльози.

- Гей, ти чого? - Міха струснув його за плече.

- Ну чому саме мені не пощастило? - рюмсав зовнішник.

- Оце так! - здивувався Міха. - А може, навпаки, пощастило.

Не виключено. Зовсім не виключено.

Тепер Міха із Шиншилою були озброєні паралізуючою зброєю. Користуватися нею виявилося нескладно - натискай собі на курок і тримай деякий час. Із ствола вилітала маленька капсула з отрутою.

Зброя зовнішників була призначена в першу чергу для застосування проти низькорівневих заражених, які ще не встигли вкритися кістяною бронею. Однак на людину вона теж подіє, ефект буде навіть сильнішим. Для людини дві капсули будуть смертельною дозою. Отруту виготовляли з чорної вати, яку знаходили у споровому мішку низькорівневих заражених, разом із споранами.

- Що там знаходиться? - я тицьнув у місце на плані, яке вказала Роза.

- Енергостанція.

Тобто, Роза має рацію. Вимкнення світла повинно спричинити хаос, і може збільшити наші шанси.

Раптом зовнішник випростався. Сльози на обличчі висохли, а в очах з'явився відчайдушний вогник.

- Я піду з вами!

- І навіщо ти нам, такий красивий? - не стримався я.

- По-перше, я знаю базу. По-друге, у мене є картка, щоб відчиняти двері. А по-третє... - він зупинився, не в змозі знайти третій вагомий аргумент.

- Ви маєте рацію, вони вб'ють мене, як тільки знайдуть, - здався він. - А з вами у мене є шанс.

- Ти знаєш, скільки становить цей шанс? - поцікавився я.

- Один на десять тисяч! - чітко відкарбував зовнішник.

Він також мав рацію. Навіть якщо він знищить всю нашу групу, його вб'ють наступним, оскільки він уже заражений.

- Дайте мені зброю. Я вмію з нею поводитися! - рішуче додав мій співбесідник.

Я дав знак Шиншилі, і вона подала трофейний пістолет-кулемет.

- Що це таке? - злякано тицьнула пальцем Роза у червону лампу, що заблимала вгорі.

- Тривога на базі, - випередив мене зовнішник.- Червона тривога! Вашу присутність викрили. Швидко йдіть за мною.

- Міха, вам із Шиншилою краще залишитися тут, - проігнорувавши слова зовнішника, я звернувся до своїх.

- Червона тривога! - заревів голос згори, перекриваючи мої слова.

Зовнішник зблід, та відчайдушний вогник в очах не згас.

- Червона тривога! Небезпека зараження! - ревів голос вгорі.

- Якщо червона тривога не буде відмінена протягом десяти хвилин, на базі увімкнеться механізм самоліквідації, - тихо промовив зовнішник.

Тим не менше, його всі почули.

- Базу буде знищено з усіма, хто на ній знаходиться.

- У вас є транспорт? - він закивав.

- А безпілотники? - він знову закивав.

Рішення було прийнято миттєво.

- Міха з дівчатами - залишайтеся тут! Тримайтеся за Міху й моліться, щоб його дар відновився. Тоді вас знову перекине у безпечне місце.

- Ми з ним, - я вказав на зовнішника, - спробуємо зупинити ліквідацію бази.

- Я піду з вами! - Роза рішуче тріпнула головою.

Вона вже не виглядала переляканим звірятком, як тоді, коли я побачив її вперше. Переді мною стояла упевнена в собі молода жінка. Згадавши, з якою вправністю вона упокоїла двох охоронців бази... Гм... Може, вона й буде непоганою напарницею.

- Але це твій вибір, - суворо попередив я.