Розділ 17. Мишоловка

Ангар створював відчуття безпеки, та це ненадовго. Чомусь мене не полишала думка, що ми потрапили до мишоловки.

Не виключено, що в цьому винний полковник, який невчасно дав автоматну чергу. Хтозна, може саме вона привернула до нас увагу. А можливо, це хвіст, який тягнувся за їхньою машиною від самої військової бази. В будь-якому випадку, обидва виходи перекриті зараженими, а зброї у нас не сказати, щоб багато.

У підвалі загриміли стійки для хліба. Зім'явши броньовані двері, до ангару просунулася кігтиста нога, вхопивши і виламавши шматок стіни. Схоже, еліта діяла нижніми кінцівками так само вправно, як і верхніми, подібно до мавпи.

Ми скупчилися біля безпілотників, у хмарі пилу намагаючись виробити хоч якийсь план дій. Єдине вразливе місце монстра знаходиться на потилиці, та дістатися до нього годі й мріяти.

Не розгубився тільки Тюря. Він розсував безпілотники, намагаючись вивести один із них, що знаходився в дальньому куті.

- Тут вибухівка! - прокричав він напарнику, який кинувся йому на допомогу.

Втративши опору на стіну, бетонована стеля біля дверей повільно завалювалась, повисаючи на прутах арматури.

Заверещала Шиншила, однак Міха прикрив їй рота рукою, другою міцно тримаючи Розу.

Раптом, перелякана Шиншила здійнялася вгору і зависла під стелею, безпорадно махаючи руками і ногами. Вона припинила верещати і дивилася на нас круглими очима.

Хто знає, як високо вона могла би піднятися, якби не стеля. За допомогою дару Вулій намагався врятувати її від небезпеки. Тільки за наявних обставин від цього було мало користі.

- Всі за перегородку! - Тюря відчайдушно смикав стартер двигуна. - Лягайте!

Однак, не всі вважали це рішення найкращим.

Група Лісовика дійсно відступила до дальньої стіни, за безпілотники, а я поглядав у бік комори, куди раніше відтягли вбитого зараженого. Не дуже приємне сусідство, але краще, ніж зустрітися з вибуховою хвилею у великій кімнаті. Як на мене, тонка пластикова перегородка не виглядала хоч скільки-небудь надійним захистом.

Через декілька секунд космічного польоту Шиншила гепнулася прямо на Міху, і вони покотилися підлогою. А оскільки Міха не випускав руку Рози, утворилася купа мала.

- Підйом! - я підняв Шиншилу за одяг, як кошеня, і поставив на ноги, підштовхнувши у бік комори.

Міха з Розою вже бігли туди.

Безпілотник, набираючи швидкість, поїхав розчищеним проходом.

За всіма цими подіями я й не помітив, як еліта припинила свою руйнівну діяльність, і, відступивши, звільнила прохід між підвалом і бункером, що завдяки її зусиллям значно розширився.

Однак, пауза тривала недовго, і до пролому рвонула світа запеклого зараженого. Першим під удар рубера потрапив Косяк. Горилоподібне створіння, махнувши на бігу рукою, відкинуло його на купу офісних меблів і комп'ютерної техніки. Тюря спритно стрибнув услід за ним, розсудивши. що для нього це найкращий спосіб заховатися. Він єдиний з усіх не мав жодної зброї.

Цей підвал не давав бійцям змоги розосередитися, тож нічого не залишалося, як зустрічати атаку монстрів у лобову.

Пролунав обурений рев еліти. Дивно, та хтось або щось створювало їй проблеми. Інакше як пояснити те, що вона поступилася здобиччю менш розвиненим одноплемінникам.

Заражені в бункері розділилися. Рубер ламанувся по прямій через беспілотники, трощачи дорогоцінні апарати.

Один із топтунів розкидував меблі і знаряддя, намагаючись дістатися до хлопців. Косяк бив короткими чергами, та це не завдавало зараженому видимих незручностей.

А ось другий топтун і кусач вирішили, що серед усіх імунних їх найбільше цікавить скромна персона знахаря-початківця.

- Давай сюди! - відчайдушно ревів Міха, утримуючи відчиненими двері комори і закриваючи собою дівчат, які сховалися вглибині.

Вперше я пошкодував, що не тримаю напоготові автомат. За інерцією, так і бігав туди-сюди з монтажним ломом.

- Сюди, трясця його матері! - Міха перейшов на нецензурну лайку.

І в чомусь він мав рацію.

Відступаючи з усією можливою швидкістю, я зрозумів, що заражені рухаються швидше.

Єдине, що рятувало - у підвалі розвиненим зараженим довелося згорбитися. і довгі руки чіплялися за підлогу. Це заважало як слід скоординуватися.

Кусач зметикував швидше за свого побратима і присів, щоб наступної миті у стрибку дістати вертку здобич. Потужні задні лапи розпрямилися, і монстр злетів угору, розпрямляючись у повітрі в горизонтальній площині.

Аж тут я відчув, що Міха обхопив мене поперек тулуба і затягує до комори, намагаючись зачинити двері.

Останнє йому не дуже вдалося. Кігті зараженого рознесли верхню половину дверей на шматки, зловісно скреготнувши по одвірку.

Опинившись у тісному просторі комірчини, я впевнився: тепер ми точно в мишоловці, і немає іншого виходу, як довіритися долі.

Лісовик зі своїми людьми відстрілювалися, коли пролунав вибух. Це сталося одночасно з другим ударом кігтистої лапи кусача, який повинен був розтрощити голову тому, хто стоїть першим. А першим стояв я.

Та доля не підвела. Я відчув легке потріскування, яке буває у повітрі перед грозою, і світло згасло. Разом із цим настала тиша.