39.2

До обряду залишалося всього два дні, але в серці не було ні спокою, ні радості. Відчуття якихось неминучих бід переслідувало Ілму.

Дівчина швидко зрозуміла, що така омріяна сила, починає керувати її життям і вести тим шляхом, який Ілма сама ніколи б не обрала. Але впоратися з цією силою вже не було жодної можливості. Вона змінювала її думки й почуття, і тепер Ілма побоювалася довіряти самій собі.

"Коли магія зростає разом із тобою з року в рік, то набагато легше навчитися співіснувати в гармонії з нею.  Ти стаєш старшим, вона теж розвивається і в такий спосіб ви доповнюєте одне одного, – думала Ілма, – а я отримала силу  вже доросла, отримала раптом, не подумавши про наслідки! Але я не хотіла думати про те, що можуть бути наслідки... Я бажала здобути могутність за будь-яку ціну, бо вважала себе нікчемною, безпорадною... І та могутність накрила мене наче вогненний вихор, забираючи дедалі більшу й більшу владу над моєю душею... Навіть не знаю, що й краще!"

Але не має права відмовлятися від дару, який так довго закликала. Подібні ігри з магією можуть накликати прокляття на весь рід.

І що ближче ставала година обряду, то виразніше розуміла Ілма: заміж за Даегара вона не хоче. Незважаючи на проведену разом ніч, на зізнання і палкі поцілунки, дівчина не вірила, що цей союз принесе їм обом щастя.

Але шляху назад Ілма не бачила, його просто не було. Скасувати весілля зараз, коли батьки вже готують усе для обряду – немислимо! Неповагу до традицій предків їй ніхто не пробачить.

Дівчина відчула себе загнаною в кут.

Вона згадала полум'я, що палахкотіло в чорних очах Оевінга, коли вони були разом там, у курені, і важко зітхнула, і навіть зуби зціпила, щоб стримати легкий стогін, що рвався з горла.

Може, даремно не прийняла вона пропозицію спадкоємця північних чаклунів?  А якщо принесена жертва виявилася занадто незначною?  Адже Ілма нічого не втратила. Даегар спокійно сприйняв її зв'язок з іншим. Навіть якщо й ревнував, то нічим цього не видав.

Може, магія того й чекала, щоб вона змінила своє життя безповоротно, а не метушилася, не билася немов нічний метелик біля вогню? Зрештою світ величезний і в ньому багато доріг.  Її щастя не в чоловікові, з яким вона залишиться, а все ж таки в тій силі, що народилася і росте її крові... Зазнавши кохання обох чоловіків, Ілма, на свій жах, не могла відповісти на запитання, який із них для неї більш жаданий.

І була вдячна Даегару за те, що він не терзає її розмовами.  Але бачила, що погляд його задумливий, а лоб напружений.

Після ночі близькості, вони продовжували спати разом, але Даегар більше не торкався до неї, немов отримавши бажане, він заспокоївся.

– Я кохаю тебе, – говорив він, ласкаво цілував її в губи, після чого вони просто засинали в обіймах одне одного...

Але в ніч перед обрядом Ілма вирішила спати одна.

Та тільки заснути ніяк не виходило. Утім вона знала, що так і буде.  Сумніви тріпали її серце, а в душі зяяла безодня, яку нічим не можна було заповнити.

Ілма сиділа на ліжку, спершись потилицею об стіну. Вона то змикала вії, намагаючись забутися бодай ненадовго, то знову розплющувала очі. Щось із середини штовхало її в серце.  

Ілма терла долоні одна об одну, наповнювала кімнату чистим зеленуватим світлом та створювала з цього світла різні химерні силуети.

Вона ставила питання, відпускала на волю свою свідомість, дивилася, який  складається візерунок і за ним намагалася вгадати те, що на неї чекає. Але нічого не виходило, бо думки плуталися, а свідомість кидалася, замкнена в темному порожньому лабіринті.

Тоді Ілма залишила свої спроби визначити майбутнє і зіскочила з ліжка, просто в гущу зеленого світла.

Але несподівано ноги її підкосилися, і дівчина  ледь не впала. Дихання почастішало, а серце забилося гулко і страшно.

Дівчина притулилася спиною до стіни й віддихалася, але це не допомогло. Тіло вкрилося холодним потом, її почав бити озноб.

Ілма застигла на мить і поклала тремтячу долоню на живіт, відчуваючи всередині себе биття скаженої крові.

Загорнувшись у тонке покривало, дівчина вибігла з кімнати.

Даегар теж не міг зімкнути очей,  лежав на ліжку, закинувши руки під голову, і дивився у стелю. 

Він заздалегідь зрозумів, що станеться за мить: зараз він почує майже беззвучні кроки в коридорі, потім двері відчиняться, і темна тонка фігурка прослизне у кімнату...

У волоссі Ілми танули залишки зеленого туману.

– Я знала, що ти не спиш, – видихнула вона.

– Не сплю, – сказав він, сідаючи на ліжку.

Ілма скинула покривало на підлогу, переступила через нього і наблизилася до Даегара впритул. Він мовчав і чекав, що вона зробить або скаже.

Ілма взяла його руку, розкрила долоню і приклала до свого живота, в якому, як і раніше, несамовито калатала кров.

– Відчуваєш? – запитала ледь чутно, не зводячи з нього настороженого, навіть трохи злякано погляду.

Даегар спершу не зрозумів, що трапилося. За мить всі м'язи на його обличчі напружилися, а потім він всміхнувся так тепло й ласкаво, що Ілмі захотілося плакати.