33.2

Після розмови з карлицею, Оейде впала в тиху задумливість. Вона не розуміла, які думки кружляють у її голові, не могла їх вловити й усвідомити. То була низка думок туманних, безладних...

Вона пішла в один із далеких куточків будинку, у затишний закуток між коморою і стіною, де стояв високий м'який табурет без спинки, залізла на нього і втулила погляд у невеличке вікно, з якого відкривався вид на ліс. 

Відкритий простір зараз пригнічував її.  Раніше Оейде любила порожні безкраї рівнини, яких вдосталь було в північних краях, а тепер вони лякали її. Дівчина дуже сподівалася, що це всього лише тимчасові наслідки, і скоро вона знову стане такою, як раніше.

Зміни у своїх звичках і бажаннях вона помітила тільки тоді, коли потрапила до Лянсіди і зрозуміла, що все закінчилося, що відтепер вона в безпеці. 

Оейде думала, що саме ці зміни й не дають їй змоги повністю відкритися Кадмасу, в якого вона з кожним днем закохувалася дедалі більше.

У своїй задумливості вона не помітила біля сходів самого Кадмаса, прихованого тінню стіни.

Він із цікавістю поспостерігав, як дівчина спустилася донизу і тихо спустився за нею. Бачив, як вона увійшла в комірчину, яку займав Гла, і терпляче почекав, поки Оейде вийде назовні. 

Дуже хотілося йому порушити ту дистанцію, яку дівчина сама визначила в їхніх стосунках, але він побоювався налякати її.

Він помічав, як вона подовгу розмовляє в кімнаті з Оевінгом і ловив себе на думці, що ревнує. Ревнує до тих секретів, якими вона ділиться з братом, а не з ним... 

Анісу Кадмас відпустив зі щирим серцем, легко впоравшись із тим швидкоплинним жалем, що торкнувся його душі. 

Він завжди ставився до Аніси з ніжністю і розумів, що коли звичне і надійне йде назавжди,  то це незмінно викликає  у душі прилив світлого смутку. Але смуток цей мине. У його житті багато нового і бажаного, до чого хочеться доторкнутися, що хочеться пізнати. А місця для Аніси у ньому більше не має…

Оейде сиділа в кутку, заплющивши очі й спершись потилицею об стіну. 

Кадмас підійшов і просто поклав долоню на її маківку, відчувши шкірою м'якість і тепло волосся.

– Не лякайся, прошу, – заговорив він тихим, лагідним голосом, – ти завжди кудись тікаєш від мене, і я не можу зрозуміти причини твоєї відстороненості...

Оейде повільно підняла вії. Їй несподівано стало дуже добре від того, що він стоїть поруч, а його гаряча, важка долоня лежить на її маківці.

– Я не боюся тебе... – сказала вона і здивувалася тому, наскільки несміливо прозвучав її голос, – Просто я поки не знаю, як поводитися з тобою...

Кадмас присів поруч із нею навпочіпки і взяв її долоні у свої руки. Оейде не забрала.

– Ти моя наречена... Але чи хочеш ти, щоб ми одружилися?

– Хіба наші бажання мають вагу зараз, коли між нашими сім'ями укладено договір?

– Звичайно мають! – Кадмас злегка примружив нижні повіки, – То ти не хочеш бачити мене своїм чоловіком?

– Ні, ні! – поспішно відповіла дівчина, – Я хочу, хочу... Ти дуже добрий і ласкавий, ти турботливий, ти красивий і сильний! 

– Тоді чому тікаєш від мене?

– Швидше, від самої себе... – прошепотіла Оейде.

– Я розумію, що твоє серце зберігає таємниці, які, можливо, мені не слід знати... Але все ж ти можеш мені довіритися. 

Оейде подивилася на нього з тихою, вдячною посмішкою. Їй раптом нестерпно захотілося розповісти йому все  саме зараз, не сходячи з місця, і вона насилу впоралася з цим буревієм почуттів, зрозуміла: не час.

– Ти посміхаєшся... Це добре...

– Я прошу тебе почекати ще трохи, – сказала Оейде, мимоволі дивлячись на його звабливі губи, смак і жар яких вона досі пам'ятала.

– Я почекаю, немає  ніякого поспіху, –  відповів Кадмас, – ймовірно, є таке, про що і я маю тобі розповісти.

– То розповіси? – Оейде блиснула очима.

Те, що він так близько і стискає її вологі руки у своїх сильних долонях, змушувало її серце тремтіти так, немов вона перебувала на краю прірви.

– Розповім... Пам'ятаєш, як ми поверталися до Лянсіди? Тоді мені здалося, нібито між нами щось промайнуло, – він нахилився ближче до неї, – Хіба це не так?

Серце Оейде й зовсім зупинилося, щоб не злякати цю чудову мить.

–  Напевно, ти правий, – палаючи, прошепотіла вона.

Кадмас бачив її губи і тремтячі вії. Як важко йому було впоратися з бажанням її поцілувати! Але він пам'ятав слова батька про те, що дівчина чиста, не займана, що до неї жодного разу не торкався чоловік. І він стримав своє бажання і з жалем відсторонився.

– Хочу запропонувати тобі прогулянку, – промовив він, так само не випускаючи її долоні зі своїх рук. 

– Прогулянку? Але куди? – розгублено перепитала Оейде.

– В Етеляну. Думаю, що тобі час познайомитися з нашими сусідами.  Можеш запропонувати Оевінгу поїхати з нами, можливо так тобі самій буде спокійніше...

– Я ще не розмовляла з братом сьогодні, –  сказала Оейде.