23.2

– Ні, ні.  Говори, якщо відчуваєш у цьому потребу... Сама я нікого не кохала і не стояла перед таким нелегким вибором... – відповіла Оейде, трохи повеселівши. 

Отже, не від кохання до іншої він мучиться, а від провини перед нею...

Раніше Оейде ні з ким не наважувалася обговорювати власні почуття, ні з Оевінгом, якому довіряла, ні з матір'ю.

– Але якщо дівчина сама погодилася стати твоєю, заздалегідь розуміючи, що ви не зможете бути разом...

– Я думав, ти станеш на її бік!

– Річ не в тому, на чиєму боці стояти, а в тому, за якими законами ваші стосунки починалися.

– Час змінює і почуття, і бажання! – заперечив Кадмас.

Оейде дивилася на купу сіро-коричневого пір'я, що лежало на землі біля вогнища. Тихий передвечірній вітерець підхоплював і кружляв по траві легкий качиний пух.

– Мені важко розмірковувати про те, чого я  ніколи не відчувала...

– Мені подобається говорити з тобою! – сказав Кадмас, – ти начебто доросла жінка і мова твоя мудра, але часом червонієш і ніяковієш, зовсім як дівчинка.

Він простягнув руку і провів пальцями по її щоці. Оейде не втрималася і накрила його руку своєю, притискаючи  ще щільніше.

У півтіні дерев, у легких, ледь видимих відблисках полум'я, що кидалися на всі боки, її обличчя зі світлою шкірою й темними колами навколо очниць було неймовірно привабливим. Золотистий локон, що вибився з-під покривала, непокірним завитком тремтів біля порожевілої щоки. 

У світлих очах, що дивилися на нього з затаєним захопленням, Кадмас раптом розгледів ті самі почуття, що мучили і його самого.

Він нахилився і поцілував її в губи: дуже повільно і дбайливо, немов боячись образити або налякати. 

У першу мить Оейде несміливо відповіла на цей поцілунок, що полум'ям обпік її губи. 

Але потім вона злякалася. Не того, що могло б між ними статися, а того, що Кадмас ось так просто цілує іншу жінку в ту мить, коли його нареченій може загрожувати невідома небезпека!  Чи він просто побажав скористатися моментом? 

Цього Оейде злякалася найбільше. Вона не розуміла чоловічих бажань і не могла припустити, про що насправді думає Кадмас. Але страждання змінили її. Вистачило кількох днів, щоб вона перестала бути наївною дівчинкою, яка біжить із розкритою душею назустріч незвіданому світу.

Оейде повільно, немов знехотя відсунулася від його губ, прибрала геть його теплу долоню, що тихо погладжувала її щоку.

Кадмас нічого не сказав, відвернувся і продовжив обробляти качину тушку.

Оейде обхопила руками коліна, поклала на них голову. Їй ні про що не хотілося думати, але думок було так багато, що вони самі по собі перепліталися в дивовижні, хитромудрі візерунки.

– Це було несподівано і для мене, – сказав Кадмас, – але в тобі є щось таке, що зворушує мою душу. Не знаю, як пояснити...

Оейде повернулася і подивилася на нього зосереджено, але без жодної образи:

–  Не треба пояснень! Я сама дала тобі таку можливість, дивилася на тебе, як... як… 

– Як хто?

– Це все обстановка... спільні думки й почуття, небезпека, нехай і ілюзорна! Але я не хочу, щоб ти мене цілував під впливом таких ось почуттів! – вона машинально зірвала покривало, струснула густим коротким волоссям, немов намагаючись відігнати думки, що дошкуляли їй. 

– Мабуть, ти права, і я маю надалі поводитися більш стримано! – погодився  Кадмас, – не повинен давати тобі надію. Мої почуття не мають значення.

Він розклав дрібно порізане м'ясо на камені, що стояв серед вугілля.  Зашипів, витікаючи на розпечену поверхню, мутно-рожевий сік.

– То що ти збираєшся робити з тією дівчиною, яка чекає на тебе вдома? – запитала Оейде, повертаючись до перерваної розмови.

– Вона залишиться зі своєю родиною.  Так буде спокійніше для всіх.

– Гадаєш, вона погодиться? 

– Мій друг закоханий у неї. А вона вибрала мене... Може, у нього все ж таки вийде переконати Анісу, що він підходить їй більше, ніж я.

– Ти жорстокий!

–  На жаль, у  мене немає рішення, яке б  б влаштувало всіх.  

Оейде зітхнула й  раптом відчула гостру заздрість до цієї невідомої Аніси, якій не потрібно було виправдовувати свої поцілунки, яка цілувала його, ні на що не сподіваючись. Утім, звідки їй знати думки незнайомої дівчини!

– Лянсіда й Етеляна –  це такі міста, де споконвіку живуть  змішані племена, – додав  Кадмас, – Це земля найсильніших магів і тих, чия сила проявлена слабко  або не проявлена зовсім. Вони живуть під нашим захистом. Вони не належать до світу людей, оскільки більш стійкі й довговічні, ніж люди. Але їх не можна назвати і чаклунами. Вони навчаються в'язати заклинання і варити зілля, але лише тому, що сила Великої річки поширює свої чари на всіх, хто живе в межах її магії. Саме завдяки близькості джерела, вони сильніші за звичайних людей, хоча від початку походять з їхнього роду. А ми зобов'язані підтримувати традиції.  Щоб дитина народилася магом, води Великої річки мають благословити союз її батьків. І річ не в могутності, а в споконвічній, якщо хочеш, родовій магії... Що давніший рід і глибше коріння, то сильніше потомство. Тому мені  й обрали за дружину доньку північних чаклунів. Бо вона здатна продовжити рід, як наказує наша традиція.