3.2

– Мені приємна сама думка про наречену! – сказав Кадмас, допиваючи вино, – може це дивно, але я думаю про неї, уявляю, яка вона… і це непереборно мене хвилює. Жаль, що я не знаю як її звати. Магія імені здатна сказати набагато більше, ніж усі мрії та фантазії… Чому закони такі непримиренні!

– Не можна порушувати чужі традиції, – зауважила  Тіаніта, – їх треба поважати, щоб  інші ставилися з такою самою повагою й до наших… Ти дізнаєшся її ім'я, як і вона твоя тільки тоді, коли ви домовитеся про день весілля…

– Я піду до себе,– сказав Кадмас, підводячись з-за столу. – Може, батько повернеться сьогодні вночі... Якщо повернеться, розбуди мене.

– Ти майже нічого не з'їв, – сказала Тіаніта, занепокоєно дивлячись в обличчя сина.

– Не хочеться…

Кадмас кивнув усім, хто залишився за столом і квапливо пішов до себе в кімнату, розташовану на другому ярусі.

За вікном стрімко темніло. Кадмас запалив свічки в настінних світильниках, скинув з себе сорочку і підійшов до вікна, зачаровано дивлячись на чорні верхівки лісу, на яскравий золотий місяць, що сходив над ними, на сріблясто блакитне мерехтливе кільце світла навколо нього.

Кадмас думав про кохання. Його душа тремтіла від думки про те, що десь далеко, за багато земель є дівчина, якій, можливо, судилося стати його дружиною. Він намагався уявити її обличчя, її волосся, її тіло. Він чув, що дочки північних чаклунів дуже гарні та могутні.

Кадмас глибоко вдихнув тепле, нічне повітря. Йому здавалося, що він уже її любить, цю незнайому дівчину, яка, слідуючи весільному обряду, тричі обійде рука об руку з ним навколо священного вогню.

Двері позаду нього тихо відчинились і легка тінь ковзнула в кімнату.

– Кадмасе! – покликав трепетний, сповнений невимовної ніжності голос.

Він завмер на мить, але не обернувся.

– Кадмасе…

Аніса розпустила стрічки, за допомогою яких  легка сукня трималася на її плечах. З тихим шурхотом сукня зісковзнула вниз. Переступивши через неї, дівчина наблизилася до Кадмаса і притулилася маленькими міцними грудьми до його спини.

– Ти навмисне кажеш те, від чого мені хочеться плакати? – вона тихо провела сухими гарячими губами по його плечу.

– Я казав те, що відчуваю…

– То ти  кинеш мене, коли одружишся?

– Ти ж знаєш, що так і буде,  – відповів він рівним голосом, – це – закон і не нам  з ним сперечатися.

–  Але ж поки ти ще не одружений!

Її теплі лагідні долоні ковзали його тілом.

Кадмас повернувся до дівчини і пригладив її розпущене волосся, що блищало з вогнях свічок, наче розплавлене золото.

Вона підняла  обличчя і розплющила губи, чекаючи поцілунку.

– Нісо, я просив тебе не приходити ночами до мене в кімнату… Я не хочу, щоб мати дізналася про це…

– Я впевнена, що вона давно здогадалася про наші стосунки… – прошепотіла Аніса і сама поцілувала Кадмаса. Той не знайшов у собі сил зупинити її.

Аніса була закохана в нього з дитинства, з дитинства ходила за ним по п'ятах, як він не гнав її від себе. Але згодом, підростаючи, він почав звикати до мовчазної присутності дівчини. До того ж Кадмас не міг не помітити стрункого, юного тіла, чарівного обличчя, золотого волосся. Все це невимовно хвилювало його, викликало стурбоване занепокоєння.

Коли Тіаніті тимчасово знадобилася помічниця по господарству, то Ніса охоче змінила будинок своїх батьків на маєток вождя.

Кмітлива, моторна дівчина зуміла завоювати серце Тіаніти, і вона запропонувала Анісі залишитися в їхньому будинку стільки, скільки та сама забажає.

І Аніса залишилася. Вона не освідчувалась Кадмасу в коханні, але її очі кричали голосніше за всі  не вимовлені  слова.

І Кадмас відгукнувся, хай не душею, але тілом. Одного разу, коли в будинку нікого не було, він просто підійшов до неї, коли вона задумливо помішувала тліюче вугілля, і мовчки повалив на підлогу біля вогнища, почав цілувати її гаряче обличчя і палаючі від жару, губи…

То була їхня єдина близькість у стінах будинку, решту часу вони зустрічалися в лісі або на притоках.

Аніса знала, що ніхто не дозволить Кадмасу одружитися з нею, але тоді попереду було цілих два роки до його повноліття, і вона намагалася про це не думати.

– Я втомилася зустрічатися під кущами! – сказала вона несподівано примхливим голосом.

– Тоді нам краще зовсім припинити наші зустрічі…

– Ні! – вигукнула вона, –  Я знаю, що ти не любиш мене, але час ще є! Нам нема чого розлучатися тепер...

Кадмас взяв її за руку, повів і посадив на ліжко, потім накинув на її оголене тіло покривало.

– Нісо, вислухай мене, люба… Якщо все влаштується так, як я думаю, то тобі краще повернутися додому… Ми придумаємо, що сказати моїй матері так, щоб у неї не виникло підозр…Можливо, вона про щось й здогадується, але нічого не знає напевно.

– Чому я мушу йти? – спитала Аніса, обережно торкаючись його обличчя, освітленого місячним сяйвом з вікна.