РОЗДІЛ 4 Зміни

Наступного ранку Софія прокинулась з важкістю в грудях. Немов невидимий тягар ліг на душу, не даючи змогу дихати. В кімнаті панувала темрява. Накинувши на плечі хустку жінка пішла у ванну, щоб привести себе до ладу. З дзеркала на неї дивилася змарніла істота з чорними колами під очима. Від того стало не по собі. 

,,Треба збиратися. Діти чекають ''- промайнула в голові думка. 

За вікном панувала справжня зима. Вітер завивав як поранений звір. Сніг вкривав усе навколо білим покривалом, ховаючи сліди. Людей на вулицях ставало дедалі менше. Кривавий образ нового порядку повільно входив у їхні душі, забираючи спокій.

Вийшовши на свіже повітря Софія швидко попрямувала до школи, де працювала вчителькою української мови та літератури. Діти дуже любили слухати як вона розповідала вірші Шевченка і Франка. Кожен урок перетворювався на захоплюючу й цікаву гру. 

Так мало бути й цього разу. Але не було. Зайшовши в клас жінка внутрішньо здригнулася. Діти занадто тихо сиділи за партами. Одягнені в однакову форму й дивилися на неї переляканими очима. 

• Добрий день, діти. Тема уроку - ,,я люблю свою батьківщину''.- промовила вона, дописуючи речення на дошці.

Ніхто з них не ворухнувся. Від того ставало моторошно. 

Раптом її увагу привернув новенький зошит, який лежав на краю парти. Підійшовши ближче розкрила його й затремтіла як осика на вітрі. На першій сторінці чорнилом вивели декілька слів:

,, Арешт вашого чоловіка не випадковість. Тримайте язик за зубами, бо станете наступною!"

Софія на ватяних ногах підійшла до свого місця і впала на стілець. Їй хотілося безслідно зникнути. Забути про це як про страшний сон. 

Діти мовчки дивилися на свою улюблену вчительку, тихенько перемовляючись між собою. Їм було шкода цю жінку, яка ставилася до них як до рівних. Намагалася прищепити любов до батьківщини. 

Піднявшись з місця , Софія промовила:

• На сьогодні урок закінчено. Можете йти додому. 

Діти мовчки зібралися і вийшли з класу. Жінка лишилася сама. За вікном гула хурделиця. Звісток про чоловіка не було.