РОЗДІЛ 3ло повертається

Сонце намагалося пробитися крізь важкі сірі хмари, які повільно пливли небом. Голі стовбури дерев перетворилися через іній на крижані скульптури. Холодне повітря обпікало горло, змушуючи Софію щільніше кутатися в шерстяну хустку, пов'язану на голові. Вона верталася додому після уроків. Дітей в класах ставало дедалі менше. На їхніх обличчях читалося нерозуміння й страх. 

Людей на вулицях майже не було. Новини ставали невтішними. Музика майже не лунала. Знову почав падати сніг. Чи надовго? 

Діставшись нарешті додому, Софія розпалила пічку і взялася готувати вечерю при свічках. На душі було неспокійно. Свирид запізнювався, чого з ним давно не траплялося. Це змушувало її серце шалено калатати в грудях. 

Поставивши тарілку з картоплею та декількома скибками хліба на стіл, жінка сіла біля вікна. Здійснилася хуртовина. Ліхтарі працювали через один. Здавалося сама природа віщувала лихо цій родині. 

Раптом почувся стукіт у двері. Софія здригнулася від несподіванки. Декілька секунд сиділа нерухомо. Стукіт повторився. Набравшись сміливості встала і відчинивши їх вклякла не місці - перед нею стояв Свирид в супроводі незнайомця в шкіряному плащі. Найбільше їх вразили червоні рукавиці на його руках. Червоні як кров. 

• Заходьте.- стиха промовила вона, пропускаючи в середину.
• Я ненадовго, кохана. - мовив її чоловік. - Не жди мене. Живи далі як зможеш.
• Я нічого не розумію. Що трапилось? - невгавала жінка ледь стримуючи сльози.
• Ваш чоловік має проїхати зі мною для вияснення певних обставин. - сказав незнайомець в чорному. - Послухайте його.
• Але ж...- почала Софія й замовкла.

Незнайомець зміряв її недобрим поглядом і мовив:

• Тримайте язик за зубами, бо прийдемо за вами.

Тільки коли ті вийшли з будинку дозволила собі заплакати. Здавалося, що то були не сльози, а прощання з минулим. 

Жінка сиділа біля вікна, спостерігаючи за тим як вони зникають у хуртовині. Вітер завивав в димарі наче продовження її беззвучного крику. На столі повільно холола вечеря, яку вони так і не розділили.

Згодом Софія підійшла до печі, вкинувши туди декілька патиків. Вогонь на мить освітив її бліде майже безкровне обличчя.

,, Тільки б вижити. Хай світло не згасне ''.- подумала вона, провалюючись в тривожний сон.