Велика Пригода Машки та Феммі

У великому, зеленому дворі жили двоє друзів, яких поєднувала любов до несподіванок: кішка Машка та собака Феммі. Вони не любили спати, не любили чекати, вони любили ЛИШЕ ПРИГОДИ!

Одного сонячного ранку, коли всі ще спали, Машка тихенько постукала лапкою у вікно Феммі.

«Феммі! Прокидайся! Я чула, що сьогодні ідеальний день для пошуків!»

Феммі підхопився так швидко, що його хвіст збив вазу з ромашками.

«Які пошуки, Машко? Знову скарб у старій шкарпетці?» — радісно гавкнув він.

«Ні, цього разу щось набагато краще! Я чула, як стара Сова-Мудрагель говорила про Квітку-Хихітку. Кажуть, той, хто її знайде, буде сміятися цілий тиждень!» — прошепотіла Машка.

Феммі не тямив себе від щастя. Він почав обнюхувати землю, готовий бігти. «Це ідеальна пригода! Куди йти?» — його хвіст виляв, як пропелер.

Машка взяла ініціативу на себе. Вона повела його через густі кущі аґрусу, під старий стіл для пікніків і до самого паркану, який вів у Загадковий Ліс.

Ліс був величезний і темний. Високі дерева торкалися неба.

«Але Машко, де ж ця Квітка росте?» — стривожено запитав Феммі, зупинившись біля входу.

З гілки сосни, що нависла, спустилася стара, мудра Сова-Мудрагель. Її великі очі блищали.

«Квітка-Хихітка росте там, де найважче пройти, але вона підкаже вам дорогу, якщо ви пошепки попросите!»

Друзі перезирнулися. Це була найцікавіша підказка!

«Квітка-Хихітка, підкажи нам дорогу!» — прошепотіли вони разом. І тут вітер поніс крихітний, ледь чутний сміх.

Сміх вів їх по вузькій стежці, через місток із гнилих дощок і під корінням старого дуба. Машка перестрибувала перешкоди з котячою грацією, а Феммі пролазив, зітхаючи.

Нарешті, на маленькій галявині, схованій від сонця, вони побачили її. Квітка-Хихітка! Вона була маленька, з яскраво-жовтими пелюстками, які ледь помітно тремтіли, ніби стримуючи сміх.

Машка та Феммі засміялися так голосно, що сонце вийшло із-за хмар. Вони знайшли Квітку-Хихітку, і тепер знали: найбільша пригода — це пригода, розділена з найкращим другом.