Катрусині Іскорки

Катерина була одинадцятирічна дівчинка з очима-іскорками та сміхом-дзвіночком. Вона обожнювала школу, особливо уроки фізкультури, де завжди була капітаном команди.

Одного ранку, коли Катруся чистила зуби, вона помітила щось нове у дзеркалі. Декілька маленьких, червоних крапочок, немов намистинок, з’явилися на її лобі та щоках.

З кожним днем тих «намистинок» ставало все більше. Вони не боліли, але Катрусі не подобалося, як вони виглядають. Вона почала ховати обличчя за волоссям.

На уроці Катруся не підняла руку, хоча знала відповідь. Їй здавалося, що всі дивляться тільки на ці червоні цяточки, а не на неї, розумну Катю.

«Катю, ти що, захворіла?» — запитала якось її найкраща подруга Марта. Катруся лише похитала головою, загорнувшись у великий шарф, хоча на вулиці було тепло.

Під час перерви Марта взяла Катрусю за руку і відвела в тихе місце.

«Я бачу твої цяточки. Я їх бачу. Але це ж просто шкіра, Катю. А ти — мій капітан команди і найсміливіша дівчинка!»

Катруся згадала, як забила вирішальний гол на останніх секундах матчу. Тоді вона не думала про те, як виглядає її шкіра. Вона думала лише про перемогу!

«Шкіра змінюється, — подумала Катруся. — Я дорослішаю. Ці цяточки — це просто частина мене, яка росте». Вона рішуче зняла шарф.

На наступному уроці фізкультури Катруся знову була капітаном. Вона підняла голову, посміхнулася команді та голосно вигукнула:

«Давайте, дівчата, вперед! Ми — найкращі!»

Катруся знала, що ці цяточки, можливо, залишаться з нею надовго або скоро зникнуть. Але це не має значення. Бо її справжні іскорки — сміх і доброта — завжди сяятимуть яскравіше за будь-який прищик.