Розділ 1

-Емілія ну будь ласка ходімо на цю вечірку.  Благала мене подруга. 

-Кетті ти ж знаєш, що я не люблю цих вечірок .

Одна лише думка про те щоб опинитися в одній компанії п'яниць та наркоманів у мене пройшли мурахи по тілу. Ніколи не любила ці вечірки. 

-Ну будь-ласочка , ти ж знаєш, що без тебе я не піду. 

-Ну гаразд , гаразд вмовила.

-Ура. Почала бігати по кімнаті Кетті. Я підвила очі в гору.

-Збирайся швидче. Прокричала та й побігла в ванну кімнату.

Я піднялася з ліжка. Взяла в шафі сині джинси та чорний топ. Гадаю підійде для вечірки.  

Кетті вийшла з ванної кімнати .  Вона надягла червону сукню яка ледве прикривала її стегон. - Ну , що ходімо? Я кивнула й ми пішли на двір.

*******************************************************

Будинок в якій проходила вечірка знаходився за містом. Біля будинку було багато народу ,  та ми пішли в середину. В середині було ще голосніше ніж на дворі.  

Кетті відразу побігла до свого хлопця й вони пішли до бару. 

Я вирішила підти до  майже вільного   дивану в центрі кімнати  але на моєму шляху стають двоє, дівчина панк та хлопець гот  . Раптом дівчина підходить до мене ближче й починає нагло мене оглядати.  Я раптом встала як вкопана.

-А ця так нічого.  Потім  вона починає мене обнюхувати:

-Пахне теж нічого. Еріку давай візьмемо її. 

Я раптом оговталася . Про , що ці двоє говорять? Вони , що божевільні? Хоча чому я дивуюся, це ж вечірка тому тут може бути всякий "дивний народ" -Вибачте, але я в такі ігри не граю. 

Вони витріщилися на мене:

-Що? Як таке можливо?  Відповів дивак а потім поглянув на свою подружку.

-Гаразд неї , що не діє гіпноз? Цього не може бути.

-Якісь проблеми? Доноситься холодний голос із за моєї спини.

-Парочка злякано відповіли:

-Ні Данієлю немає ніяких проблем , ми вже йдемо.

І їх як вітром здуло. 

Мій рятівника підходить до мене.

Це молодий хлопець років 22-25. Високий, трішки худорлявий. С темним волоссям й зеленими очіма на щоках була легка небритість  яка йому личіла.  Одягнений хлопець був во все чорне, чорні джинси й чорну футболку. 

-Дякую за поміч,- почала я. -Але я й сама би впоралася. Посміхнулася я , але дякую. -Мене звати Емілія, а вас як я зрозуміла звати Данієль?

-Так мене звати Данієль  й дуже приємно познайомитися Емілія. 

Хлопець бере мене за руку й його вуста  опиняються на поверхні моєї долоні.

 Неочікувано, яка віжловість. 

Хлопець веде мене до дивану.  Ми сідаємо поруч.

-Ви тут самі Емілія? 

-Ні з подругою, але вона зараз побігла до хлопця.

-Зрозуміло.

-А ви самі?

-Так. 

-Я не  любитель таких місць, але чого не зробив заради подруги. Вона дуже хотіла сюди прийти а я не могла їй відмовили.

-Розумію. Якщо чесно я теж не люблю  натовп людей.  Але тут я мав зустрітися з однією людиною й вирішити деякі проблеми.

-Зрозуміло, сподіваюся що ви вирішили свої проблеми.

-Можно й так сказати. Відповів той важко зітхнувши. 

Ми розмовляли про те й про се. Як раптом задзвонив його мобільний.

-Так, Габрієлю!  Раптом вираз його обличчя став занепокоєнням. Напевне йому сказали те, що йому не сподобалося:

-Що? Як це втекла з дому?  Ви ж  розумієте, що в її теперішньому стані неможна опинятися серед людей.  Дрбре я зараз приїду ви вже відправили на її пошуки Антоніо?  Гаразд я виїджаю . Й вимкнув телефон.

Він підвівся з дивану.

Вибач я маю їхати , сімейні проблеми.

-О так я розумію. Без проблем.

-Був радий знайомству Емілія.

-Я теж рада. 

-Допобачення .

-Допобачення Даніелю.

Й чоловік покинув кімнату.

Я ще трішки посиділа та й вирішила подзвонити подрузі яка й досі десь вешталася з Арманом.

В слухавці почувся сміх подруги.

-Еміліє. Почала радістро кричати та тут так весело.

Напевне вона вже добряче набралася.

-Ти довго ще плануєш тут бути? Запитала я.

-Планую до ранку. Сміючись відповіла подруга.

-Добре ранку? Здивувалася я. -Кетті вже й так пізно, я не буду тут до ранку.

-Ну тоді йди до дому. А я буду з Арманом.

-Добре. Але зранку мені подзвониш , щоб я не хвилювалася. Сказала я й вимкнула гаджет.