-Емілія ну будь ласка ходімо на цю вечірку. Благала мене подруга.
-Кетті ти ж знаєш, що я не люблю цих вечірок .
Одна лише думка про те щоб опинитися в одній компанії п'яниць та наркоманів у мене пройшли мурахи по тілу. Ніколи не любила ці вечірки.
-Ну будь-ласочка , ти ж знаєш, що без тебе я не піду.
-Ну гаразд , гаразд вмовила.
-Ура. Почала бігати по кімнаті Кетті. Я підвила очі в гору.
-Збирайся швидче. Прокричала та й побігла в ванну кімнату.
Я піднялася з ліжка. Взяла в шафі сині джинси та чорний топ. Гадаю підійде для вечірки.
Кетті вийшла з ванної кімнати . Вона надягла червону сукню яка ледве прикривала її стегон. - Ну , що ходімо? Я кивнула й ми пішли на двір.
*******************************************************
Будинок в якій проходила вечірка знаходився за містом. Біля будинку було багато народу , та ми пішли в середину. В середині було ще голосніше ніж на дворі.
Кетті відразу побігла до свого хлопця й вони пішли до бару.
Я вирішила підти до майже вільного дивану в центрі кімнати але на моєму шляху стають двоє, дівчина панк та хлопець гот . Раптом дівчина підходить до мене ближче й починає нагло мене оглядати. Я раптом встала як вкопана.
-А ця так нічого. Потім вона починає мене обнюхувати:
-Пахне теж нічого. Еріку давай візьмемо її.
Я раптом оговталася . Про , що ці двоє говорять? Вони , що божевільні? Хоча чому я дивуюся, це ж вечірка тому тут може бути всякий "дивний народ" -Вибачте, але я в такі ігри не граю.
Вони витріщилися на мене:
-Що? Як таке можливо? Відповів дивак а потім поглянув на свою подружку.
-Гаразд неї , що не діє гіпноз? Цього не може бути.
-Якісь проблеми? Доноситься холодний голос із за моєї спини.
-Парочка злякано відповіли:
-Ні Данієлю немає ніяких проблем , ми вже йдемо.
І їх як вітром здуло.
Мій рятівника підходить до мене.
Це молодий хлопець років 22-25. Високий, трішки худорлявий. С темним волоссям й зеленими очіма на щоках була легка небритість яка йому личіла. Одягнений хлопець був во все чорне, чорні джинси й чорну футболку.
-Дякую за поміч,- почала я. -Але я й сама би впоралася. Посміхнулася я , але дякую. -Мене звати Емілія, а вас як я зрозуміла звати Данієль?
-Так мене звати Данієль й дуже приємно познайомитися Емілія.
Хлопець бере мене за руку й його вуста опиняються на поверхні моєї долоні.
Неочікувано, яка віжловість.
Хлопець веде мене до дивану. Ми сідаємо поруч.
-Ви тут самі Емілія?
-Ні з подругою, але вона зараз побігла до хлопця.
-Зрозуміло.
-А ви самі?
-Так.
-Я не любитель таких місць, але чого не зробив заради подруги. Вона дуже хотіла сюди прийти а я не могла їй відмовили.
-Розумію. Якщо чесно я теж не люблю натовп людей. Але тут я мав зустрітися з однією людиною й вирішити деякі проблеми.
-Зрозуміло, сподіваюся що ви вирішили свої проблеми.
-Можно й так сказати. Відповів той важко зітхнувши.
Ми розмовляли про те й про се. Як раптом задзвонив його мобільний.
-Так, Габрієлю! Раптом вираз його обличчя став занепокоєнням. Напевне йому сказали те, що йому не сподобалося:
-Що? Як це втекла з дому? Ви ж розумієте, що в її теперішньому стані неможна опинятися серед людей. Дрбре я зараз приїду ви вже відправили на її пошуки Антоніо? Гаразд я виїджаю . Й вимкнув телефон.
Він підвівся з дивану.
Вибач я маю їхати , сімейні проблеми.
-О так я розумію. Без проблем.
-Був радий знайомству Емілія.
-Я теж рада.
-Допобачення .
-Допобачення Даніелю.
Й чоловік покинув кімнату.
Я ще трішки посиділа та й вирішила подзвонити подрузі яка й досі десь вешталася з Арманом.
В слухавці почувся сміх подруги.
-Еміліє. Почала радістро кричати та тут так весело.
Напевне вона вже добряче набралася.
-Ти довго ще плануєш тут бути? Запитала я.
-Планую до ранку. Сміючись відповіла подруга.
-Добре ранку? Здивувалася я. -Кетті вже й так пізно, я не буду тут до ранку.
-Ну тоді йди до дому. А я буду з Арманом.
-Добре. Але зранку мені подзвониш , щоб я не хвилювалася. Сказала я й вимкнула гаджет.
#9170 в Любовні романи
#2064 в Любовне фентезі
#4621 в Фентезі
#1157 в Міське фентезі
Відредаговано: 19.03.2022