Розділ 1_2

- Висплюсь на пенсії, - посміхаюсь і смакую гарячим напоєм. - Стільки справ, нічого не встигаю. Ти ж знаєш, як це буває з дітьми.

- Ні, не знаю, - хмикає і обходить стіл, присідає на його поверхню поруч зі мною і кладе долоню на мою руку. - Але сподіваюсь в майбутньому дізнаюсь.

Натяк зрозуміло, але я взагалі не впевнена, що він готовий до такого. Ігор не знає моїх хлопців. Останнього мого кавалера вони облили гарячим супом. Він тоді обпік ну дуже ніжні місця, що декілька днів ходити не міг.

- Ох, я така зайнята, - зітхаю, уникаю продовження теми. - Ще маю сьогодні судове засідання.

Висмикую руку і підсовуюсь до ноутбука. Вдаю, що буду працювати. Ігор розуміє мій настрій, встає і відходить.

- Боїшся, що програєш? - запитує по діловому. Повільно проходжується моїм ну дуже тісним кабінетом.

- Я впевнена у перемозі, - кажу різко. - Діти залишаться з моєю клієнткою. У того телепня немає жодних шансів. Він хоче дітей лише для того, щоб не платити аліменти, та такий хід йому не вдасться.

- Яка ти жорстка, - Ігор знову підходить, спирається над столом, уважно вдивляється в очі. - Мені подобається, коли ти злишся.

Він кривить губи у подобі посмішки і я відхиляюсь від нього, втискаюсь у спинку крісла. А мені зараз дуже подобається як він пахне, але не впевнена, що в нас може щось вийти.

- Я не зла, я просто справедлива.

- То може після твоєї перемоги ми сходимо кудись удвох, відсвяткуємо? - запитує.

- Ігорю, не вийде, - мотаю головою. - Я вже пообіцяла хлопцям, що поведу їх у нове кафе, що відкривається поруч з парком.

- Я можу піти з вами, заодно познайомлюсь з твоїми хлопцями, - він занадто впевнений у своєму рішенні.

- Не сьогодні, - кривлюсь. Не хочу відлякати його. - Може трішки пізніше.

- Аліно, ти уникаєш мене? - хмуриться. - Якщо ти не хочеш більше зі мною бачитись, так і скажи. Я все зрозумію.

Він відштовхується від столу і випрямляється. В його очах більше немає тепла, він ображений.

- Ігорю, ти просто не знаєш моїх дітей, - зітхаю. - Їх треба підготувати до вашої зустрічі.

- Якщо так буде далі, то я ніколи з ними не познайомлюсь, - нарікає. - Назнач дату і давай вже всі разом проведемо час. Аліно, ти мені подобаєшся, і я б хотів зблизитись з тобою. Подумай над цим. Гаразд?

У відповідь киваю. А мені подобається, що він прямолінійний і завжди знає, чого хоче. Ігор красивий чоловік, будь-яка жінка жадала б його. І я не проти, але маю вдома два маленьких “але”. Я майже впевнена, що Ігор не витримає з ними навіть першої зустрічі і всі його бажання вмить пропадуть.

Чоловік йде, а я знову берусь за роботу.

Потім, підготувавши всі папери, відправляюсь на слухання. І як і сподівалась, діло наше. Ми виграли і жінка залишає своїх трьох дітей собі.

Задоволена собою, повертаюсь у кабінет, завершую всі справи і їду за дітьми. Коли замикаю двері, бачу декількох досить привабливих жінок біля кабінету Ігоря. Він популярний у протилежної статті. Більшість його клієнток, це молоді жінки.

Відчуваю навіть легку ревність. Хоч ми з ним ще не зовсім пара, але я вже зараз задумуюсь, як буду реагувати на його оточення.

Після роботи їду до школи і забираю хлопців.

- Ну що, готові відвідати кафе?

- Так, - викрикують з ентузіазмом. - Ми будемо грати у боулінг.

- А ви вмієте? Ця гра не така вже й легка.

- Ми будемо ходити туди кожного дня і навчимося, - каже впевнено Максим.

Який фантазер. Тут якщо виходить раз в тиждень кудись вибратись і то добре. Часто я працюю допізна і моїх хлопців забирають дівчата Насті до себе. Вони вчаться теж у цій школі і це зручно для мене. Бо за Дариною і Аріною приїжджає особистий водій, та й ще моїх хлоп'ят за одно підвозить.

Біля кафе ніде припаркуватись, стільки машин і відвідувачів. Приходиться залишити машину досить далеко і повертатись пішки.

Будівля вся прикрашена різноманітними кульками, а біля входу витанцьовує аніматор в костюмі ведмедя і роздає подаруночки кожному, хто заходить.

- Ходімо, мамо, ходімо, - тягнуть мене за руки хлопці.

Та я завмираю біля великого біл-борду, що вмонтований при в'їзді на територію. Коли ми проїжджали повз, я навіть не звернула на нього увагу. Якби бачила, миттю б розвернулась.

На біл-борді красується знайоме обличчя, а над ним надпис “Улюблений мер дарує радість для наших діток”

Це кафе відкривав Ярослав і велика ймовірність, що він ще досі тут.