Розділ десятий. Розгули почуттів

Після учорашньої сварки, тривалої розмови з Оріоном про появу Ореста і безрадісне сидіння в підвалі корпорації Люція не поспішала з’являтися на робоче місце. Нарешті об одинадцятій вона різко відчинила двері та рішуче ступила в кабінет. Сьогодні у неї був агресивний макіяж з чорними тінями і коричневою губною помадою (яку Сід дуже не любив!). Джинси і завелика сорочка з підтяжками також були витримані у поховальній гамі.

Дівчина обвела недобрим поглядом кабінет, одразу ж помітивши відсутність їхнього фото на столі Сіда, зауважила поодинокі черепки власної чашки на підлозі, але нічого не сказала. Мовчки сіла за свій стіл (тепер відсунений від столу Сіда рівно на сім метрів, адже нашийники досі ніхто не знімав), витягла носову хустинку і тихенько захлипала. Сід щось писав, не звертаючи на неї уваги, ну, або роблячи вигляд, що не звертає.

Несподівано в кабінет залетіла Каїна з вишкіром, який заміняв їй веселу посмішку. Вона помахала рукою ошелешеній Люції і швидко чмокнула Сіда у щоку, після цього голосно сказала, косячи оком на Люцію:

– Дякую за вчорашній вечір, дорогенький. Сьогодні, сподіваюся, повторимо… – і блискавично вискочила з кабінету, залишивши напарників наодинці.

– Так от воно що! – крижаним голосом сказала Люція. – А я думаю: що з тобою, чому ти зі мною такий… А ти вже заміну знайшов! Невже не знайшлося кращої?

Сід підвів погляд.

– Ні, це ти мені заміну знайшла, Люціє. Під вікно нашої кімнати позавчора чоловік з трояндами приходив до тебе. А вчора навіть в кабінет вломився.

Люція ошкірилась.

– Це тобі Каїна сказала? Знайшов, кому вірити!

– Ні, я сам бачив. І все зрозумів. Ти яскрава дівчина, поряд повинен бути справжній чоловік, так?

Люція схрестила руки на грудях і закрила очі.

– Ідіот! Ніхто до мене не приходив! А якщо вже й приходив, то до тебе… або твоєї Каїни.

Сід хмикнув. Люція звела брови і скептично додала:

– Я вже з тобою не живу – чи ти забув? Уже який день. Мій прихильник напевно б це знав!

– Та мене не хвилюють ваші таємниці! – Сідові здавалося, що в нього, як пишуть класики, потроху темніє в очах. – Ви, жінки, всі на один кшталт – що ти, що Каїна!

Він встав з-за столу і зробив кілька кроків у напрямку Люції. Нашийники тут же запищали. Сід миттєво повернувся у попередню позицію. А Люція одразу ж відчула власну правоту і злісно закричала:

– Зрадник! Янус! Фу, проміняв мене на Каїну! Йолоп!

– Сама така, – Сід вирішив не втрачати обличчя і перейшов на спокійніший тон. – Знаєш, насправді мені вже все одно, що у тебе там на особистому фронті. Мені привід був потрібен.

Люція швидко закліпала віями і схопилась за голову.

– Так… мабуть… – Сід увійшов у роль. – Ти мені набридла. Усі ці охи з причини і без причин. Постійне ниття про своє невлаштоване життя і сварки з матір’ю. Захоплення своєю винятковістю і наплювання на всі існуючі правила! Бритву мою береш… Всюди твоя косметика і твої фарби для малювання – вже не знаю, що є що. Воно мені треба – це все слухати! Я просто не знав, як сказати. Пробач, Люціє, давай залишимося…

– Як ти можеш так спокійно про це говорити! – вигукнула Люція і, перекинувши стіл, стілець і шафу, вибігла з кабінету.

Сід провів пальцем там, де в таких випадках з’являється скупа чоловіча сльоза.

– Пробач мене, Люціє, але так буде краще для нас обох.

Люція тим часом прожогом вибігла в парк, впала обличчям у мокру траву і розридалася. Був дуже непривітний осінній день, листя з дерев уже почало облітати, а айстри стояли, винувато похиливши голови. Дівчині подумалося, що весь її світ гине. Ніколи вже не повернути тих безтурботних часів, коли вони вечорами влаштовували затишні дискусії про продовження античних традицій у новітньому мистецтві, ніколи не сісти на підвіконні і не згадати, як батько тринадцять років тому возив їх обох у Лувр. Тоді Сід виголосив, що він побачив найкраще, що створило людство, а вона була геть розчарована. Ну який сенс малювати жінку, щоб показати жінку? Або натюрморт, щоб показати натюрморт? Або посмішку… ну, Мона Ліза не так вже її й розчарувала, але художники Відродження – це ж туфта!

Біля неї запахло французькими парфумами і ще трохи – кров’ю трьох різних груп.

– Гей, що сталося? – співчутливо запитала Кассандра Блок, елегантно присідаючи навпочіпки. – Чому ти лежиш на землі?

– Сід… Каїна… – видавила Люція і заридала ще надривніше.

Каса глибоко зітхнула:

– Що, знову? Зі мною Олексій обговорював вашу ситуацію, але я так і знала, що в нього неправильне уявлення. Він тебе образив?

– Так! Він мене не любить. Він з Каїною злигався.

– Щось не в’їжджаю в інтригу. Які у вас зараз стосунки?

– Уже ніяких! – видавила крізь ридання Люція. – Його зманила Каїна. Обманом. Підступом! А він так легко мене кинув! Ненавиджу!

– Хочеш казати, ти будеш сумувати за стосунками, коли праскою в голову кидають? – з недовірою запитала Каса.

Люція перейшла на шепіт.