Далі є..

Марія, перепочиваючи на крижаному кахелі, десь глибоко в середині свого мозку , намагалась розібрати що говорять ці діти і що це за чудернацька розмова, а ще більше її цікавило чому вона не може поворухнутися. Відлуння голосів та суцільна темрява не на жарт перелякали її. * Невже мій внутрішній світ виглядає саме так? Який жах, тут же нічого немає! Навіть єдинорогів, а я думала лише вони у моєму серці.. Тоді виходить я не у серці? А тоді де ж я???* Паніка все більше охоплювала дівчину.
- Маша! Перестань, пора зробити крок, один крок у своє нове життя. У тебе все вийде. – голос лунав не ззовні. Він був чітким і дуже рідним. *Оксанка.. Це ти? Де ти?* Дівчина відчайдушно носилася по закуткам свого Я, безрезультатно шукаючи подругу. Допоки темрява не стала ще більш тьмяною, хоча до цього здавалось це неможливим.
* Ми тоді були зовсім малі.*
 

- Хей, чуділка-а-а. Вставай!

Нарешті чітка фраза, нарешті! Марійка «вчепилася» за голос людини, яку навіть ніколи не бачила, і з усіх сил побігла до світла.
 

Голос Рори луною облетів увесь коридор, йому вдалося упіймати сам час за секундну стрілку та ще більше знизити температуру приміщення.
 

Ніхто не наважувався поворушити й кінчиком носа, здавалося, наче крізь усю і так достатньо незвичну школу пройшов ще більш чудернацький розряд. Він змінив усе.

Школа магії та квантових мистецтв Дорп привітно відкривала свої портали для усіх здібних створінь. Тут не варто шукати хоча б щось, звичне нам та схоже на нормальні речі нашого світу. Навіть підрахунок поверхів здасться вам архіважким заняттям, адже середньовічний замок у готичному стилі, який плавно перетікає у відверто «совкову» школу, не лише виглядав чудернацько, але й таким був. Хто б міг подумати, що місце, яке ненавидять школярі ( ага, навіть такі особливі), таки й справді живе створіння. За думкою Міністерства Магії, а якщо точніше, то Европейського відділення, Дорп – це самостійний згусток магії, який залишився у подарунок від древнього народу, трипільців. Школа росте, деформується та розвивається, має власну свідомість і навіть серце.

Тож найчутливіші гості школи буквально шкірою відчули як дрижали стіни у той момент, коли очі відкрила наша Маша.

Марія, перепочиваючи на крижаному кахелі, десь глибоко в середині свого мозку , намагалась розібрати що говорять ці діти і що це за чудернацька розмова, а ще більше її цікавило чому вона не може поворухнутися. Відлуння голосів та суцільна темрява не на жарт перелякали її. * Невже мій внутрішній світ виглядає саме так? Який жах, тут же нічого немає! Навіть єдинорогів, а я думала лише вони у моєму серці.. Тоді виходить я не у серці? А тоді де ж я???* Паніка все більше охоплювала дівчину.
- Маша! Перестань, пора зробити крок, один крок у своє нове життя. У тебе все вийде. – голос лунав не ззовні. Він був чітким і дуже рідним. *Оксанка.. Це ти? Де ти?* Дівчина відчайдушно носилася по закуткам свого Я, безрезультатно шукаючи подругу. Допоки темрява не стала ще більш тьмяною, хоча до цього здавалось це неможливим.
* Ми тоді були зовсім малі.*
 

- Хей, чуділка-а-а. Вставай!

Нарешті чітка фраза, нарешті! Марійка «вчепилася» за голос людини, яку навіть ніколи не бачила, і з усіх сил побігла до світла.
 

Голос Рори луною облетів увесь коридор, йому вдалося упіймати сам час за секундну стрілку та ще більше знизити температуру приміщення.
 

Ніхто не наважувався поворушити й кінчиком носа, здавалося, наче крізь усю і так достатньо незвичну школу пройшов ще більш чудернацький розряд. Він змінив усе.

Школа магії та квантових мистецтв Дорп привітно відкривала свої портали для усіх здібних створінь. Тут не варто шукати хоча б щось, звичне нам та схоже на нормальні речі нашого світу. Навіть підрахунок поверхів здасться вам архіважким заняттям, адже середньовічний замок у готичному стилі, який плавно перетікає у відверто «совкову» школу, не лише виглядав чудернацько, але й таким був. Хто б міг подумати, що місце, яке ненавидять школярі ( ага, навіть такі особливі), таки й справді живе створіння. За думкою Міністерства Магії, а якщо точніше, то Европейського відділення, Дорп – це самостійний згусток магії, який залишився у подарунок від древнього народу, трипільців. Школа росте, деформується та розвивається, має власну свідомість і навіть серце.

Тож найчутливіші гості школи буквально шкірою відчули як дрижали стіни у той момент, коли очі відкрила наша Маша.