Початок

Навіть у найнуднішому місті, найбільшої країни Европи, іноді стаються чудернацькі речі, слід лише ширше розкрити очі та усім серцем прагнути дива...
 

Осіннє сонце тішило дітлахів останніми у цьому році теплими деньками. Листя стелилося під ноги, а вітер-хуліган усе ніяк не давав йому спокійно торкнутися ледь мокрого від вчорашнього дощу асфальту. Повітря у таку пору року немов наповнене магією. Так вважала п’ятикласниця Марійка.
Цього року , за декілька хвилин, вона пройде через парк, стрибаючи по сухому листю і дійде до своєї надзвичайної школи. Хмельницький колегіум. Ось , переступивши поріг класу вона розпочне своє підліткове життя.
Мама каже, що вона уже зовсім доросла, виростає із шкільної форми всього лише за семестр! Тож пора забути усі свої забавки та взятися за навчання, а цього року їй точно вдасться стати відмінницею.
Марійка і сама не зрозуміла, як опинилася перед дверима у школу, чи то повний портфель тривоги, чи може повна голова хвилювань , але абсолютно точно щось не давало їй зробити цей вирішальний крок на зустріч новим пригодам.

Тук. Тук. Тук.. Усе, що чула новоспечена п’ятикласниця – це шалений ритм її щирого але маленького сердечка.
*Третій поверх 28 аудиторія? Боже, я спізнююсь.*
- Ей, Маша!- знайомий голос нарешті витягнув малу із трансу.
- Агоов, привіт! Ти куди ? нам на другий поверх, хутчіш, мені уже не терпиться познайомитися із нашою класною керівничкою, кажуть вона крута, а звуть її якось не дуже, я не пам’ятаю.. – темноволосе дівчисько ніяк не могло вгамуватися. За це Марійка і любила свою «найкращу у цілоому світі подружку». Оксанка із самого першого класу була її подругою, але лише у четвертому класі дівчата стали практично нерозлучні. Можливо час у таборі на побережжі Азовського моря зблизив їх, а можливо це сталося раніше, але жодна з них не думала про це і навіщо? Адже дитинство – це час коли ти ще не вмієш вішати ярликів, вони тобі просто не потрібні.
Поки Марійка розповідала останні новини, дівчата дійшли до дверей класу. Ну от, тут вартувало б взятися за руки, щоб зробити цей вирішальний крок. Але жодна з них не визнавала свій страх. Так, вони переглянулись і в цьому погляді назавжди залишилась та мить.
- Сядемо разом! – посміхаючись забігла у клас Оксанка…

…
- Оце і все? – мовчанку було зруйновано рудою старшокласницею. Вона сиділа навколішках біля незнайомої дівчини, дивлячись немов крізь неї. У руках дівчини тремтіла квітка, щось схоже на білу троянду. Краплинки багряної крові стікали з тонких пальців Рудої по стеблу і аж до долу.

- Сука! Що будемо з нею робити? – поруч,не міг вгамувати емоцій високий хлопчина, який стояв та намагався висмикнути усе своє вугільно-чорне волосся. – Треба кликати директорку, це точно, точно нам дупа.. цю смертну приймуть замість нас трьох, от побачите!
 

- А я думаю, їй тут не місце! – не відриваючись від свого смартфону промовила їхня подруга. Вона здавалась найспокійнішою. Лише густі але доглянуті брови трошки виказували її тривогу.
 

-Мгм, але чому вона тоді тут…

 Руда досі ігнорувала своє доволі жорстке поранення, а тим часом квітка уже почала пускати пагони дівчині у руку. Адже це була Есор. Дуже рідкісна рослина, яку можна було дістати лише в оранжереї Школи чи на Примарному базарі.
 

Русяве волосся світлою плямою вибивалося із похмурої атмосфери шкільного коридору, у якому гуляв протяг та уже зібралося троє старшаків. Їхні плащі повністю закривали хазяйку волосся, але навіть з далеку було зрозуміло, що дівчина непритомна.
 

- Послухай, а якщо вона усе бачила? Вона ж блять усе розповість! І тоді нам доведеться лише молитися, щоб нас тільки вигнали зі школи і не відправили у цей триклятий… - паніка хлопця уже виводила із себе.
- Та стулися ти! Нічого вона не бачила. Вона ж із цих. Примітивних. Вчиться тут. – першою не стрималась Рора. Дівчина, яка ще хвилину тому шукала допомоги в новітніх технологіях.

- Що??  - нарешті відірвавши погляд від гості, Ніна підняла свої темно-зелені очі на друзів, але досі стискаючи квітку в руці. Але тепер було не зрозуміло хто кого стискає. Есор живляться кров’ю магічних створінь або на худий кінець хоча б напів – магічних.

 
- Ну тобто не тут ТУТ, а в звичайній школі.  
- Тоді як вона сюди потрапила? Усі портали пропускають лише людей з надможливостями… На це питання у друзів не було відповіді. Але турбувало воно не лише Ніну.