9. 19.11.24. Торт-зебра

Знаєш, дорогий щодобничку, життя - то справді торт-зебра. І той, хто мене читає, теж знай. Якщо в нім замість какави кака - так то ви такий кулінар. Але навіть якщо в нім мало цукру і він уже підсох - ви все одно маєте його їсти. Чуєте? Ніколи і нізащо не викидайте свій торт-зебру і не відмовляйтеся від нього.  Може статися, що за гірким шматком підуть не такі вже й погані. Це я вам кажу, я знаю, про що мова.

Щодобничку, ми з тобою починали, коли була п'ятниця, а вже вівторок. Ні, не той вівторок, що був сім днів тому, і не один з попередніх. Абсолютно новий вівторок. Це розуму не підвладна річ - календар. Бо є роки, є місяці, є тижні, дні тижнів і дні місяця. Рік - велика куля. Всередині неї крутиться купа колес, на яких написані слова і цифри. І куля та втикана безліччю отворів - то є дата. Коли тобі треба, щодобничку, ти заглядаєш в отвір "сьогодні" чи "завтра" і тобі видає - хлопс - "19.11.24" ", "20.11.24". Чому не "*390. 2987.0." або не "ат556. 78.ьа.453" - того я знати не можу. Я вчу календар. Тобто, вивчити все неможливо, то треба починати з нулів, занадто багато зайвого вчити. Я поки вмію закрити очі, посидіти і назвати дата і день тижня з того дня, як я сюди прибув. Це недавно, менше року, небагато вчити. І на півроку вперед.

Хлопці кажуть мені назви отакий там день. Я пригадую і називаю. Вони гукають інших хлопців - диви, як він вміє. Вони радіють. Я радію. Мені подобається, що я вмію щось таке, що приносить людям радість, але не пов'язане зі словом секс. Коли живеш поряд з людськими дітьми, взагалі не бажано вміти щось, пов'язане зі словом секс.

В моєму торті-зебрі якось несподівано з'явилася смуга, пов'язана і зі словом "секс", і зі словом "поронографія", і зі словом "еротика". Хоча стосовно власне сексу - не скажу, що він прибавився. На щастя, все лишається, як було. Але хлопці вважають зовсім інакше. Вони люблять про це питати, а я не можу говорити. Я дорослий, вони - діти. Це буде розбещення, а я не хочу в колонію. Все, що «колонія», мені шкідливо і я боюся. Навіть якщо це колонія освоєння нової планети. Освоюйте самі. Я стара хвора людина.

Коли я волаю на весь Космоцентр «Я стара хвора людина» _ вони гиржуть «Ти диви, ні слова правди», і це дійсно так. Я не старий, не хворий і не людина. Але мене пустили сюди – хоча  не всіх пускають – і  дозволили навчатися і працювати. Мій торт-зебра має досить пристойний вигляд.  Не те, що два... зараз, я порахую... так, два роки і трішечки днів тому.

До речі, от раніше - зовсім раніше, ще раніше-раніше - я б ніколи не подумав, що існують комісі, які дивляться на фото і втановлюють - порнографія то чи еротика. Експертні. І залежно від того, що вони вирішать, ту людину, що їх робила, назвуть злочинцем або художником. Мені не пощастило. Експерти сказали: то не порнографія. З одного боку, я не проти, щоб Вінс залишався вільним і отримував гроші за якісь там картинки, з іншого – я не хочу, щоб ті картинки взагалі були.

Я просив комісю і суд їх знищити, а вони знайшли в них «естетична складова». Сказали, мають «художню цінність». Я малюю  погано. Я не розбираюся в художній цінності зображень, тим більше, якщо  на них тільки я, та й то без штанів. Що в цьому естетичного? Я їм кажу – вони сміються. Маю підозру, вони нагородили отих художніх слів, щоб мене заплутати.  Але мені прийшлося відступити. Гарно, що те все скінчилося.

Календар – це друга естетична складова і майже математика. Геобра з алгеметрією вкупі. Це важко. Я не знаю, як люди то все вчать. Як вони можуть, вставши зранку, знати дата? Це ж треба  пригадати всі ті кола чисел знайти себе, визнати положення... І вони не вважають це дивом. Я їм кажу: це диво. Як ви можете пам’ятати календар? А вони кажуть, я чудний, і сміються.

Зате вони вважають за диво речі абсолютно звичайні. Наприклад, що я все угадую.

Насамперед, хочу уточнити терміни: я не гадаю і не вгадую. Гадалки – то тітоньки з картами, скляною кулею і лялькою з кукурудзяним волоссям. Я просто знаю.

Я не розумію, чому взагалі постає таке питання: нормально це чи ні? Звісно, нормально.

Вони ховають в одну з коробок тістечко і кажуть: знайди. Я завжди знаходжу. Я люблю тістечка. Або спитають: в якій руці? та ясно в якій, їх же дві. Питають: як буде. Я кажу. Тому ще то не так, як я хочу, а як правильно. Бо я – правитель. Я знаю, як правильно. Я це  кажу, а хлопці сміються, аж один на одного падають. Ну, то я й перестав казати. Я всього-навсього правитель, а не властитель, мені нецікава влада. І нецікаво, щоб усе-усе прям було правильно. Як дуже  треба – я зроблю. Сам зроблю. Для іншого є керівники. Вони правителів не слухають і навіть не люблять. Кому треба, щоб вказували? Кожен бажає керувати сам. ну то і будь ласочка. Цим світом непогано керують. Не так щоб ідеально, але нормально. І тут мало Змінених. Змінені не керують тут, що вже гарно.

Як брати якість мого торту-зебри, в цьому світі він став набагато смачніший. Тому я іноді роблю маленькі допомоги. Най всім буде краще. Торти колись скінчуються, а облизувати пусту тарілку – сумна доля. Вибачте, читачі, пробач, щодобчику, треба готувати вроки, завтра я вже йду на працю і до школи. Мені дали шість днів відпочинку після спеціалізована лікарня і впрацьовування вакцини для отих нещасних астронавтів. Шість таки загинуло, але всі тридцять два, хто був живий, коли мене знайшли, - всі як огірочки. Сорт Бітрета в мілку пупочку. З одного боку – шість смертей і сум, з іншого – тридцять два (це в 7 раз більше!) здорові! Життя – торт-зебра. А в моєму ще й трапляються горішки і цукати.