5449320.399403.32848 р. Парк

Ого, любий щодобничку, я тільки вранці став тебе писати, а нас з тобою вже прочитали 11 людей, і навіть хтось зберіг в бібліотеку. Я знаю. для чого. Це коли у тої людини дитя зі школи принесе два по грамоті, людина відкриє нас з тобою, почитає і скаже "Є гірші ідіоти, піду, зварю своєму Стельмаху борщу". Це добра справа. Ми не повинні ображатися. Ми ж не звідси. Звісно, трохи якось сумно, що досі звуть чужинцем. але то правда. На правду ображатися не можна. Я поки збережу, а потім допишу, зроблю чаю.

Люди цього світу просто безсовісно не цінують чай, печивко і цукерки "Скажена бджіла". Як і вологі серветки, правовий захист, лікарів і дитсадки. І парк. ПАРК! Те, що можна просто піти в місце серед дерев. сісти на гарну лаву, і сидіти слухати дерева. Знати, що з кущів не вискокне психанутий вершник з петлею на дрючку, не загнузда тебе за шию і не потягне кудись там в своє стійбище. бо ти йому сподобався (сподобалась). Таке у світі людей неможливо. Я не бачив такого. Якщо що, дрючок - то така деревина дебела. Подвійні сенси, скрізь подвійні сенси. Хлопці сміються, а Григорій Леонідович можуть битися. Не дуже боляче. але образливо. Це виховні години, я маю терпіти.

Хлопці наді мною завжди сміються. Коли я сиджу в парку. вони кажуть - ти як дід старий. Ще б голубів годував. А чому б не погодувати? Вони такі ходять, очі вирячають, думають: хто то воно сидить і нам бублика крошить? Сиди подовше, криши без упину. Їм начхати, схожий я на ляльку чи на дівчинку, чи на отих бобіків з картин Босха, яким Бозя причепив не те. що треба... Босх придумав мутабор, це точно, най мене тричі на зміну з "Трояндою" поставлять, Босх намалював мультик про шеріфа-журавля. Я суперсенсор, я краще знаю. Просто картинки не зразу знайшли. Я трохи боявся Босха і мутабора, але там немає комах. А в Чорному дзеркалі є. Вони у вухо шпінь.  У світі Босха я б запросто вижив, а от у світі того комашиння... Але, якщо весь час ходити у скафандрі... Та я не напишу "вбити", ніколи не напишу. Просто вбити то одне. а як комар у вухо...

Пробач, любий щодобнику, я відволікся, я про парк. Голуби.

Коли їм кришиш бублик. вони штовхаються і роблять вигляд, ніби думають, Думають, що ти хороший. А коли бублик кінчається і ти йдеш, вони злітають і летять до того, у кого є новий бублик. Чи булка. З них сипеться сміття. Можуть накакуняти на тебе. В цьому вони схожі на людей.

Собаки не такі. Собаки вдячні, вони вдячні навіть тим. хто того не заробив. І діти. Діти можуть накакати на тебе і наблювати, якщо зовсім маленькі. а потім ні, потім діти стають такі, я не знаю. Вони стають тими, хто не повинен вмирати. Якби мене спитали, чого я хочу найбільше, я б сказав - щоб не вмирали діти. Вони точно не заслужили. Навіть зовсім малі. Ну. і один дорослий. Ладно, два. Ну, три. Гаразд, хай всі живуть вічно. Всесвіт величезний. місця досить. тільки вам самим набридне. Колись все набридає. І тому Бог придумав переселення душ.

Я вже зараз бачу, хто переселиться в собаку, а хто в голуба