Щоденник кохання

... 1 грудня 2020 р.

Я все-таки пробачила Артема! Він стільки всього, для мене зробив за ці роки, місяці, що це не можливо передати словами. Так я не повинна була пробачати зраду, але я кохала його і тільки він здатен зробити мене щасливою. Я не бачу свого існування без нього. Звичайно зразу пробачити не можливо, але з часом думаю так. Він каже, що кохає мене, але хіба людина кохаючи свою другу половинку буде цілуватися з іншими. Або ця секретарка сама поцілувала його.

Напевно я шукаю виправдовування, адже мені не віриться, що Артем так просто поцілував секретарку. Не може такого бути, я не вірю в це! В будь-якому випадку вона це зробила перша. Цікаво в Артема в кабінеті є камера спостереження? Хотілося б глянути як це дійсно відбулося.

- Артем, а в тебе є камера спостереження в твоєму кабінеті? – запитала я глянувши на нього.

- Є а навіщо тобі? – глянув пристальним поглядом на мене Артем.

- Хочу глянути хто кого першим поцілував ти чи ця секретарка.

- Запис ти можеш переглянути лише в компанії.

- Тоді я наберу твоїй мамі хай посидить з малечею сьогодні і я хоч трохи відпочину від них.

- Ти так говориш все одно що тобі набридли власні діти, - кинув злегка єхидний погляд Артем.

- Мені не набридли власні діти! Просто мені важко бути постійно з ними, - мовила я серйозним поглядом.

- Якщо тобі так важко пропоную обмін ролями, - посміхаючись сказав Артем.

-  Обмін ролями?

- Як на мене гарна ідея щоб зрозуміти роботу один одного.

- Добре з завтра почнемо! – промовила іронічно я.

- А навіщо чекати до завтра можна і сьогодні, - піднявшись промовив Артем.

-  Гаразд я тоді поїхала до тебе в компанію. Бажаю тобі вдачі! Ти впораєшся!

- Надіюсь я завтра повернуся і компанія досі буде моєю, а не когось іншого.

- Я не настільки погано розбираюся в документах щоб продати твою компанію.

Приїхавши в компанію я зайшла до кабінету і покликала секретарку.

- Доброго ранку, а де Артем Анатолійович? – запитала вона дивлячись на мене.

- Доброго ранку! Сьогодні я замість нього називайте мене Дарія Дмитрівна. І збери всіх, а ще мені потрібен відео запис з кабінету директора за останні місяці, - промовила я злегка посміхнувшись.

- Добре я зберу всіх, але запис з кабінету директора находиться в комп’ютері  директора.

- Попередь всіх через годину на нараду! – вигукнула я і секретарка тільки махнула головою в знак згоди.

Не бачу поки нічого складного цікаво як там справляється Артем. Але зараз в мене є де що цікавіше. Я сіла за комп’ютер і включивши його потрібно було ввести пароль. Я довго не думаючи вирішила подзвонити Артему, але він не брав слухавку і так я подзвонила йому разів з десять, але без відповіді напевно настільки зайнятий з дітьми, що і телефон не чує. Я ввела дату нашого весілля, але вона не підійшла. Тоді я почала шукати в робочому столі.

І все було без успіху там лежало купа різних документів. Глянувши на наше сімейне фото я почала розглядати рамку з фотокарткою і найшла там пароль. Ввела його і знайшовши необхідний мені запис почала його переглядати. Спочатку нічого цікавого не відбувалося, а потім ця секретарка спонтанно поцілувала Артема він відпихнув її і вигукнув: «Ти що взагалі з розуму з їхала! Я одружений чоловік як ти взагалі смієш собі таке дозволяти! Ти звільнена!» Чесно кажучи я б не назвала це б поцілунком. Просто цьомчик після якого Артем її відпихнув. Для мене цьомчик це не поцілунок. Хоча може я просто виправдовую Артема. Відволікла мене від думок секретарка, яка зайшла до кабінету.

- Всі вже чекають на вас в залі для нарад, - спокійно відповіла секретарка.

- Я зараз прийду.

Прийшовши я привіталася і всі дивилися на мене такими не приємними поглядами.

- Я Дарія Дмитрівна дружина Артема Анатолійовича, яка сьогодні замінить його і завтра він повернеться до роботи.

- Дарія Дмитрівна в нас сьогодні переговори з однієї з компанії на якій ви повинні бути присутні, - мовив темноволосий чоловік.

- А перенести на завтра це ніяк не можна! – глянула я на темноволосого чоловіка.

- Нажаль ні адже до цих переговорів ми готувалися місяць, - відповів він і занурився в якісь документи.

- Добре тоді ти введеш мене в курс справи і ми поїдемо туди.

Після наради цей Олег Володимирович все мені розповів і ми поїхали на переговори. Після яких я приїхала як вижатий лимон. На них я більшість нічого не зрозуміла і ми навіть ні про що не договорилися бо в кінці я так допекла представника з іншої компанії, що він втік. Надіюся Артем мене після такого не приб’є. Ну судячи по словам Олега Володимировича він буде не дуже задоволений.      

Під кінець робочого дня я ледь волочила ноги. В мене ледь вистачило сил доїхати додому. Зайшовши в будинок я побачила безлад таким наший будинок ще ніколи не був. Все-таки це було поганою ідеєю залишати Артема одного з дітьми.

- Я вдома! – вигукнула я.

- О Дашо нарешті ти прийшла, а то я вже замучився з цими дітьми.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше