Щоденник кохання

... 21 жовтня 2020 р.

Прокинувшись зранку я вийшла з будинку набрати води з криниці. І тут я побачила Вадима з букетом квітів.

- Вадим, що ти тут робиш? – запитала зі здивуванням я.

- Добрий ранок Даша! Я хотів сказати, що закохався в тебе і готовий взяти тебе з двома дітьми, - з веселими нотками в голосі промовив Вадим

- Я бачу в тебе вже новий шанувальник! – вигукнув Артем.

-  Артем?! – не очікувала я його тут побачити.

- І тобі привіт кохана! Дозволиш пройти до дітей? – іронічно промовив Артем і глянув на Вадима.

- А тобі б я радив і ти звідси доки я тебе не побив, - сказав Артем до Вадима.

Вадим швидко зникнув.

- Я не пробачила тобі і повертатися до тебе не збираюся! – вигукнула злісно я.

-  Так я винний, але будь ласка пробач мене!

-  Ні Артем!

- Я тебе розумію! Але поїхали додому, а то ти ще Андрійка простудиш.

- Підвезеш мене до моїх батьків.

Артем відвіз мене до батьків, а потім ще цілий тиждень робив всілякі сюрпризи, подарунки. Наївний я не настільки продажна. Чесно я навіть не знала як жити далі. Мама хотіла щоб я пробачила Артема хоча б заради дітей. Я не збиралася жертвувати заради дітей собою. Діти виростуть і потім навіть дякую мені не скажуть. Хоча саме слово розлучення змушує мене плакати. Адже я досі кохала Артема і так все залишити і відпустити я не могла.

Але думка, що він міг цілуватися ще з якоюсь жінкою в період стосунків зі мною мене просто вбиває. Ну як він міг так зі мною вчинити? А я хотіла з ним все життя прожити разом, але мабуть не доля. Мені вже нічого не хотілося, просто плакати і все. Я дала волю емоціям. Я була не з тих жінок, яка носить маски і потім по вечорах плаче. Ні я завжди всім показувала, свої емоції. А зараз бачу, що це було даремно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше