Щоденник кохання

... 8 червня 2016 р.

Я прокинулася одна Артем не ночував зі мною і думки де він провів цю ніч не давали мені спокою. І я вирішила подзвонити йому. «Наразі абонент не може прийняти ваш дзвінок перетелефонуєте будь ласка пізніше», - почула я голос автовідповідача.

-  Раз так тоді я піду до нього додому! – голосно сказала я сама собі.

Прийшовши до нього додому я натиснула на дзвінок, але ніхто не виходив з хвилин п’ять. Я навіть хотіла вже йти, але до мене все ж таки вийшов пан Артем власною персоною. Вигляд в нього не дуже. Складалося таке враження, що він всю ніч пив. Тільки під ранок заснув. Ледь блакитні очі, які він тільки встиг протерти дивилися на мене. І дивився він зовсім не тим поглядом як раніше, а скоріше за все на його обличчі так і читалося великими буквами. «Даша якого хріна ти припхалася!» Ну і ще він точно мене зараз проклинає. Бо хто як не я могла прийти до нього о дев’ятій ранку.

- Даша ти чого в таку рань прийшла?  - запитав Артем доволі звинуваченим голосом.

- Ні тобі добрий ранок кохана ні смс. А зразу Даша ти чого прийшла! – вимовила іронічно я і глянула в очі Артема.

- Вибач сонечко, як ти себе почуваєш? Вибач я вчора з другом трохи випили ось і не хотів до тебе йти тому прийшов додому, - дивлячись на мене невинним поглядом мовив Артем.

Мене завжди дратував ось такий його погляд. Адже він виглядав як кіт, який вкрав ковбасу і робить вигляд, що він не до чого.

- Я відчуваю як ти трішки випив! За мене і за себе пив? Перегаром, а ж за кілометр тягне, - невдоволено відповіла я ховаючи свій погляд від Артема. Не хотілося більше дивитися в очі такому як він.

- Так я випив! Може я заліковував свої душевні рани. А я забув я ж самозакоханий егоїст в мене немає ні серця ні душі. Пам’ятаєш ти мені так сказала на першому курсі як ми тільки познайомилися, - промовив Артем і взяв своєю рукою мене за підборіддя. Я швидко висмикнула його руку та відійшла в бік.

- А ти і досі самозакоханий егоїст, який думає лише про себе. Адже вчора ти не зателефонував, не написав мені! Тобі байдуже на мене! Я для тебе іграшка, якій можна коли ти захочеш дитину зробити, заміж покликати і вона буде згодна на всі твої рішення! Чи не так?! – Ти навіть не подумав, а може я буду хвилюватися! Ти і зараз робиш так щоб я хвилювалася, - мовила незадоволено я дивлячись в очі Артема. В його очах я хотіла побачити чи правду я говорю. Може я просто себе накрутила.

Після цих слів Артем мене міцно обійняв та поцілував. Але мене це не заспокоїло.

- Кохана моя Дашуня! Я кохаю тебе дуже сильно, хоча інколи поводжу себе так по дурному. Вибач мене я постараюся щоб ти не хвилювалася і все було добре, - мовив Артем дивлячись мені в очі.

- Ти думаєш скажеш мені хороші слова і я розтану як морозиво на сонці і пробачу тебе. Ні Мирончук! Твої слова і вчинки показали все твоє ставлення до мене! – вимовила і відійшла від Артема склавши руки на грудях.

- Добре, тоді я покажу тобі насправді, що  відчуваю до тебе. А тепер ходи до мене! – промовив лагідно Артем і простягнув до мене руки. Я не могла встояти перед його милим поглядом і занурилася в його приємні обійми.

Артем посміхнуся обіймаючи мене і цілуючи в тім’я. Я не могла довго ображатися на нього. Тому вирішила поговорити з ним про те що його турбує. Після розмови з коханим він відвіз мене додому де я зустріла брата, який приїхав з сумкою до нас.

- Привіт братику! Невже ти до нас переїжджаєш? – поцікавилася я у брата сидячи на дивані в коридорі.

- Привіт сістер! Я вирішив з’їхати з квартири і пожити деякий час з батьками, - спокійно мовив брат і сів біля мене.

- Це щоб жити по ближче до Алі! – глянула на брата я.

-  Можливо! – вимовив брат і глянув десь у бік.

Пізніше брат запропонував мені прогулятися і поговорити я була ж не проти тому погодилася. Гуляючи я взяла брата за руку. Востаннє я брала його за руку, ще коли мені було років десять і він забирав мене зі школи. І сьогодні я вирішила побути тою маленькою дівчинкою, яка постійно була під захистом старшого брата і всі в школі боялися її образити. Ну звичайно брат в мене був авторитетом у школі і його слухалися всі хлопці школи. Поки я була сірою мишкою, яка ніколи не показувала свій характер і мало з ким спілкувалася. Та зараз від тої сірої мишки не лишилося і сліду.

- Ви така гарна пара! – вигукнула тітка, яка проходила повз нас.

-   Взагалі-то ми брат і сестра! – вигукнув Міша, а я лише посміхнулася.

-   Ой вибачте! – вимовила тітка і пішла собі далі.

Чесно кажучи я шукала собі такого хлопця, який був би чимось схожий на брата. Але мене знайшов Артем, який був повною його протилежністю. Хоча інколи поведінка брата мене дивувала і не раз. І бували такі моменти коли я взагалі його не розуміла. Та все ж надіюсь колись братикові пощастить з коханням і він зможе стати щасливим.

Поговоривши про все з братом я вирішила піти до Артема. А брат пішов додому. Прийшовши додому до Артема його вдома не було і гараж був відкритим. Очевидно він поїхав кудись по справах, але куди? Щось він мутить і я повинна про дізнатися. Іншого шляху чим піти назад додому в мене не було. Тому я сівши на маршрутний автобус поїхала до себе. Оскільки від моєї домівки до Артемової було чотири кілометри ходьби. Він жив в центрі, а я майже на окраїні міста. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше