Щоденник кохання

... 7 травня 2016 р.

З самого ранку ми з Артемом поїхали в аеропорт. Довго на посадку не чекали. Спочатку страшно було коли літак почав взлітати, але Артем в цей момент мене обіймав і тримав за руки. І все було добре майже весь маршрут я не могла зімкнути очей. І коли ми нарешті прилетіли Артем подзвонив кудись говорячи на французькій і визвав нам таксі. Ми залишили наші речі в готелі і пішли гуляти по місту.

Прогулявши трохи ми поїхали до Ейфелевої вежі по фотографувалися та по знімали відео. І тут на галявині не далеко біля Ейфелевої вежі я помітила невеличкий пікнічок та хлопця, який стояв і напевно чекав на свою кохану. Але коли ми підійшли ближче і Артем заговорив до цього хлопця. Все що я знала з французької це тільки «bonjour». Тому я просто привіталася, а Артем продовжував говорити. Хлопця звали Роберт. І судячи з усього він знайомий Артема і влаштував цей пікнік нам.

Цей пікнік мені чомусь нагадав наше перше побачення з Артемом, але тепер ми у Франції і за метрів двісті, а може й більше від нас Ейфелева вежа. Чому Ейфелева вежа отримала таку назву? Глянувши на Артема, який досі говорив зі своїм знайомим. Я сіла на покривало, а Артем закінчивши розмову, приєднався до мене.

-  Це все для нас? – запитала я.

-  Звісно кохана! – мовив усміхнений Артем.

-  Скільки ж ти грошей за це заплатив?

- Думаю краще тобі не знати! – вимовив Артем і почав наливати шампанське в келихи.

- Хотіла в тебе запитати. Чому Ейфелева вежа отримала таку назву?

- Вежу назвали в честь її конструктора - Густава Ейфеля. А в народі її називають «Залізна пані». Ходять багато різних легенд та переказів з приводу цієї вежі. І одна з них не дуже хороша.

- Якщо не хороша то краще не розповідай!

Ми замовкли переглядаючи одне на одного. І тут Артем дістає ту саму червону коробочку. Невже це знову пропозиція? Після того що сталося я вже думала Артем мені ніколи її не зробить, але бачу він налаштований рішуче і поки я не скажу так він не відстане.

- Дарія Дмитрівна Стафійчук чи готова ти стати Мирончук Дарією Дмитрівною? – запитав Артем дивлячись мені в очі.

Після цих слів я на секунд тридцять втратила дар мови, а потім відповіла: «так». Сказати, що я здивована це нічого не сказати. Порівняно з тим що відбувається в моєму серці, душі та розумі. Тепер я наречена! Як на мене занадто швидко наші стосунки набувають темпу. І це після місяця стосунків. Куди Артем так поспішає? Таке відчуття, що його хтось гонить, але хто? Запитати я в нього це не зможу бо якщо це щось таємне він не скаже. Тож доведеться все розвідати самій.

Ніколи не любила носити різні прикраси на тілі. Не знаю чому? Але я почуваю себе якось не комфортно коли їх ношу. В мене навіть вуха не проколоті. А тепер доведеться ходити з обручкою на пальці. Камінчик на обручці так виграє на сонці і набуває нових цікавих кольорів. Я дивилася то на Артема то на кільце інколи на вежу. І мені здавалося, що я потрапила в якусь казку або ж сон. Адже занадто хороша та щаслива реальність. Такого ще в моєму житті не було.

Коли ми вже збирали залишки їжі до корзини. Пустився дощ.

-  Тьома ти колись цілувався під дощем?

-  Ні, але з тобою не проти спробувати.

Ми цілувалися, йшов дощ, коханий зробив мені пропозицію. Я була найщасливішою у світі. І моєму щасті просто не було меж. Пізніше приїхав його друг та забрав кошик з залишками їжі. Вони трохи поговорили, а потім пішли гуляти по вулицях Франції. Завтра ми мали сходити до Лувру та собору Паризької Богоматері. А на сьогодні думаю достатньо з нас прогулянок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше