Щоденник кохання

... 30 квітня 2016 р.

Прокинувшись Артем ще спав і тому я вирішила поки помалювати. Не хотілося його будити у вихідний. Але через десять хвилин він встав і підійшов до мене.

- Доброго ранку кохана! Що малюєш? – почула я голос Артема позаду себе.

- Доброго ранку! Природу! – мовила я обернувшись до нього.

-  А мене намалюєш?

-  Так, але не обіцяю, що це буде красиво, - сказала я і взяла чистий листок А4 і простий олівець.

Через годину я намалювала портрет Артема і показала йому.

- Як тобі? – запитала я простягнувши йому аркуш з портретом.

- Ого не думав, що так гарно буде, - сказав Артем дивлячись на портрет.

- Ти думав я карикатуру намалюю?

- Трохи так. Ти молодчина дуже гарно вийшло я заберу малюнок і поставлю його в рамочку і буду милуватися твоїм шедевром.

- Ой ти переоцінюєш мої можливості.

І тут я почула рингтон свого телефону і на екрані побачила, що дзвонить брат.

- Сестричко мені потрібна твоя допомога! Можеш з собою ще Альбіну взяти і прийти з нею в парк.

- А що таке? – поцікавилася я.

- Все дізнаєшся на місці, я буду вас чекати біля озера.

-  Добре.

- Хто це дзвонив? – запитав Артем дивлячись на мене і в його очах горіли вогники ревності.

- Брат хоче щоб я взяла Алю і пішла з нею в парк до озера.

- І навіщо це йому? – запитав здивовано Артем.

- Не знаю, але надіюся ти не будеш мене до рідного брата ревнувати.

- До брата ні, а ось до твого нового одногрупника так, - піднявшись сказав Артем.

- Заспокойся!

- Не можу! Мені твоя одногрупниця сказала, що він тобі квіточки носить.

- Бреше та одногрупниця! – сказала я і почала вдягатися.

- Добре тоді я поїду куплю шини і буду робити машину. Тому не знаю коли повернуся, - сказав Артем і поцілував мене.

Через тридцять хвилин я з Алею була вже в парку. Ми у двох підійшли до Міши.

- Привіт сестричко! – Привіт Альбіно!

- Привіт Мішо! – усміхнено сказала Аля.

- Привіт братик! Що за терміновість?

- Так дівчатка мені потрібно щоб ви допомогли мені обрати обручку, - мовив спокійним голосом Міша.

- Обручку для кого? – запитала схвильовано Аля.

- Для моєї дівчини Лізи!

- Тоді це вже без мене ви і вдвох виберете. Тим паче Даша в цьому більше обізнана чим я, - мовила не задоволено Аля і збиралася вже йти.

- Ти йдеш Алю? – запитав Міша.

- Йду до побачення! – вигукнула вона.

- Даша чому Аля пішла? – запитав мене брат.

- Як чому бо вона кохає тебе телепня! А ти не встиг Лізу з сім’єю познайомити як вже пропозицію робиш.

-  Як кохає? Це жарт?

- Я не жартую, вона давно тебе кохає! – Хочеш дам тобі пораду! Не спіши з пропозицією я впевнена, що вона не варта тебе! – запевнила я.

- Даша ти її навіть ще не бачила, а вже говориш! І я сам виберу хто мене вартий, а хто ні! Ясно! – вигукнув обурений Міша.

- Ясно, - сказала розсерджено я і пішла.

Я не бачила сенсу говорити далі і тому пішла. З того часу як брат почав з цією Лізою жити я просто не впізнавала його. Він дуже змінився і змінився в не кращу сторону. Всі люди змінюються я теж змінилася. Коли я зустрічалася з Андрієм я була геть іншою. Веселою, душею компанії, яка вміла знаходити пригод. А зараз я геть не та. І це сумно!      

Сумно коли люди не виправдовують наших очікувань, і взагалі їм стає байдуже навіть на братів сестер, батьків. Так не повинно бути, але так воно все і є. Та найбільше сумно стає від того, що ти нічого не можеш зробити і твої слова нікому вже не потрібні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше