Щоденник кохання

... 29 квітня 2016 р.

Зранку Артем так і не заїхав за мною. Після першої лекції я ходила до його групи, але вони  не бачила Артема. Лекції не були вже цікавими і я просто сиділа малювала. Коли минула третя лекція до мене підійшов Алекс.

- Що тобі Саша?

- Не називай мене так! Я Алекс і ніяк більше, – розсерджено вимовив він.

-  Добре Алекс!

- Даш я тебе кохаю і хочу щоб ти про це знала.

- Мені не цікава ця інформація! Яку я чула занадто багато разів. І в цьому я тобі ніяк не допоможу.

- А я буду кохати тебе вічно! – голосно сказав  Алекс.

- Придурок! Забуть мене від твоєї любові нікому легше не буде, - заявила серйозно я.

- Може й не буде, але з душі і серця я не можу тебе вирвати.

- Виконай будь ласка одне моє прохання!

- Яке?

- Не діставай мене своїми зізнаннями! – достатньо голосно вигукнула я.

Після чого я пішла до аудиторії не чувши більше Алекса. Після всіх пар я йшла до Артема додому, адже мене хвилювало те що його сьогодні не було на лекціях, а ще він не бере слухавку, не читає мої повідомлення. Підійшовши до будинку я подзвонила в двері із будинку я почула як хтось іде і я подумала «Оце напевно Артем зараз я в нього все розпитаю». Але двері мені відкрила якась тітка.

- Доброго дня вам кого? – тихим голосом сказала вона.

- Доброго дня! Я до Артема! – хриплим голосом відповіла я.

- А ти до цього притрушеного. Його немає і не було ще зі вчорашнього ранку.

- Як не було, а де він? – здивовано глянула я.

- Не знаю.

Жінка вже хотіла закривати двері як я її зупинила.

- Чекайте, а хто ви?

- Я подруга його мами вона дозволила тут пожити трохи.

- Ясно.

Тоді в мене з’явилася думка. А що якщо він у бабусі, але ми їхали туди машиною і я не знаю як туди дістатися, але я повинна туди поїхати.  Перш за все я подзвонила брату, адже в нього було авто. Брат приїхав швидко і я не довго чекала його на зупинці.

- Сестричко сідай, що сталася? – мовив Міша відкривши двері автомобіля.

- Міша нам потрібно їхати в село за містом,  – сказала стурбовано я і сіла до авто.

- Ти хоч дорогу знаєш, - посміхнувшись сказав Міша.

-  Ну трохи.

-  Бачу ми з тобою далеко заїдемо.

- Ну мені дуже треба, - мовила я глянувши на брата.

-  Добре поїхали показуй дорогу.

Через годину їзди я разом з братом нарешті дісталися до будинку бабусі Артема. Біля подвір’я я побачила Артемову машину зі спущеними колесами. А на подвір’ї і самого Артема.

- Артем! – крикнула я і побігла до нього.

- Дашунь! Ти як тут опинилася? – запитав здивовано Артем.

- Я приїхала сюди з Мішою він в салоні авто залишився. -  Ти скажи мені краще куди ти пропав чому не відповідаєш на дзвінки?

- Дашунь я дуже радий тебе бачити. Знаєш я випадково втопив свій телефон, а номер твій ще не добре пам’ятаю. А ще мені порізали всі шини, - спокійно сказав Артем обіймаючи мене.

-  Хто це зробив? – глянула на нього я.

- Та не важливо головне, що я тебе побачив, - промовив Артем і поцілував мене в тім’я.

- А ти не ображаєшся, що я тобі в пропозиції відмовила? – глянула я Артемові прямо в очі.

- Ні кохана все добре твоя мама і ти праві. Я занадто кваплю події!

І тут підійшов Міша.

- Агов голубки ви ще довго там, а то мені на роботу потрібно!

-  Вже йдемо! – вигукнув у відповідь Артем.

- Ох і заганяє тебе твоя Ліза, - сказала я до Міши, але він лише промовчав.

Приїхавши додому я вирішила запитати в Артема, що то за тітка живе в його домі.

- Слухай я до тебе додому приходила, а там якась тітка живе в тебе.

- Я знаю, можна я в тебе поживу до 2 травня адже то мамина подруга і я не хочу її бачити, - глянувши на мене сказав Артем.

- А чому вона в тебе живе?

- Вони у двох з мамою там живуть, а я не хочу їх обох бачити.

- А твоя мама на довго приїхала? – запитала я в надії познайомитися з його мамою.

- На пару днів потім знов полетить зі своєю подругою, - спокійно відповів Артем.

-  А познайомиш мене з нею?

- Ні Дашунь! Я не хочу її бачити не тощо ще тебе знайомити з нею, - серйозним виразом обличчя мовив Артем.

- Але чому? Вона ж твоя мама? – запитала я глянувши на Артема.

- Таких як вона зазвичай лишають материнських прав.

- А як хоч звати твою маму?

- Світлана Степанівна, - з незадоволеними нотками в голосі сказав Тьома, а потім продовжив. – Знаєш я з самого народження не був потрібний матері, а мені так не вистачало її любові. А ще я на все життя запам’ятав як вона говорила бабусі: «Артем мені не потрібен! Це ти мамо заставила мене народити його, ось тепер і рости його». – Саме тоді я зрозумів, що я ніколи не буду потрібен власній матері. А зараз вона не потрібна мені і я її навіть бачити не хочу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше