Щоденник кохання

... 7 квітня 2016 р.

Я прокинулася зранку, побачивши як на іншому краю дивану спав Алекс, на годиннику було п’ята ранку, я швидко зібралася та покинула будинок. Зайшовши до себе я почула з кухні смачний запах і звуки шкварчання і попрямувала на кухню. Нога вже навіть не боліла, але ступати було трохи боляче.

— Доброго ранку матусю! Чому ти так рано прокинулася, на годиннику тільки п’ята ранку?  – глянула я на маму.

— Доброго ранку доню! Та це я вирішила приготувати щось, а то Міша з батьком приїдуть, а стіл накрити немає чим.

— Ну тоді говори, що робити я хоч чимось допоможу? – сказала, починаючи мити руки.

— Нарізай салат, ось тобі овочі, – відповіла мама, поставивши на стіл тарілку з овочами та продуктами. – А ще розкажи мені хоч щось про свого хлопця, – глянула на мене мама, чекаючи розповіді про Артема.

— Немає, що розповідати! Ми вчимося в одному коледжі тільки він навчається на облік і оподаткування, а ще він хакер самоучка.

— Оце і все, що ти про нього знаєш доню? – здивовано кинула погляд на мене мама.

—  І що ти теж батька не з першого дня взнала.

— Твій батько це зовсім інше. До речі як його звуть?

— Артем.

Потім ми мовчали і кожен був зайнятий своїми справами. Я зрозуміла, що взагалі не знаю Артема ні хто він ні з якої сім’ї? Може він взагалі сирота. Чи є в нього сестри чи брати? Нічого на наступний раз я все виправлю. 

Через кілька годин приїхав брат з татом. Спочатку тато пішов обіймати мене, потім маму, а тоді вже Риту. Дивно чомусь мама і тато любили мене з братом більше чим Риту, але я не могла зрозуміти чому? По суті ми рівні між собою і нас повинні любити однаково, але інколи мені здавалося, що Рита з батьками, щось приховують. Ось тільки що? Цього я не могла знати і вони не хотіли розповідати. А ще я зрозуміла, що я з Мішою обоє схожі між собою, а Рита мала риже волосся і карі очі. А батьки були русявими з зеленим кольором очей. Дивно може хтось з татової, чи маминої сім’ї мав таке волосся, чи очі. Хоча не потрібно забивати собі такими дурницями голову.

— Доню, яка ти вже доросла в мене! Тільки недавно тебе бачив, а ти вже ось яка красива. Зізнавайся хлопця маєш, онуків скоро чекати? – посміхаючись мовив тато.

— Тато! – трохи знітилася від татових слів.

— А що тато правду говорить, сестра в мене ще та  красуня, – мовив Міша і обійняв мене.

Брат в мене був високого зросту як і тато. Він був старший за мене на три роки, і ніколи не давав нікому мене ображати, а ще навчив мене давати відсіч тим хто мене ображає. Я любила свого старшого брата, я раділа, що в мене є такий, найкращий у світі брат. Адже в дитинстві він часто сидів зі мною та Ритою, я любила проводити з ним час. А ще хотілося, щоб мій брат був щасливий.

Пізніше всі пішли до альтанки, адже саме там ми накрили стіл. Я любила їсти на дворі, адже це на багато краще чим в будинку. Через годину мама послала мене в будинок за тортом. І коли я вже його несла, до мене підійшов Сашко. Але як він зайшов до двору,  хвіртка була зачинена?

— Алекс, ти що тут забув? Звідки ти взявся на моєму подвір’ї? – запитала, здивовано в Сашка.

— Для закоханого хлопця не буде проблемою зайти на подвір’я коханої. Знаєш ти мені ще в автобусі сподобалася, – посміхнувся і лагідним голосом мовив він.

— То ти в мене закохався, ось в чому справа, – іронічно посміхнулася я.

— Будь моєю прошу тебе!

— Мені здається я ще вчора тобі сказала, що в мене є хлопець! 

— Хлопець не стіна посуниться, звісно якщо ти його не кохаєш, – мовив спокійним голосом Сашко.

— А звідки ти взяв, що я тебе кохаю Сашко! – вигукнула єхидно я.

— Давай домовимося з тобою раз і назавжди! Я Алекс не Сашко, не Саша, не Шурік, я Алекс і ніяк більше! 

— А чому саме Алекс? – здивована його реакцією запитала я.

— Так мене називали батьки!

— А де зараз твої батьки? Чому ти живеш не з ними, а в хрещеної Христини? – поцікавилася я.

— Вони померли місяць тому назад і мене до себе прихистила тітка, – сумним голосом сказав Алекс.

— Співчуваю! А що з ними сталося? – глянула, на Алекса і запитала сумним голосом.

— Автомобільна аварія. В тата відмовили гальма і він з мамою розбилися на смерть.

— Це таке горе, навіть уявити собі не можу як тобі зараз важко! – мовила засмучено, щоб якось підтримати Алекса я обійняла його.

— Доню, а з ким це ти там? Це твій хлопець? – запитав тато.

Я як тільки побачила тата, зразу відійшла в сторону від Алекса, та не встигла, я щось сказати як Алекс вже встиг вигукнути.

— Так я її хлопець Алекс!

— Дмитро Михайлович! - мовив тато, потиснувши руку Алекса.

Я штовхнула Алекса. І не могла сказати ні слова, все одно, що в мене відняли дар мови.

— Я думаю ми найдемо спільну мову, – мовив Алекс поглядаючи на мене.

— Так стоп, тато це не мій хлопець, а просто залицяльник!

— Нічого буде хлопцем, – сказав тато, та пішов.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше