Щоденник кохання

... 6 квітня 2016 р.

Я поспішала з коледжу додому, як тут почула голос одного знайомого хлопця. Це був Артем, я навчалася з ним в одному коледжі. І мене напрочуд здивувало, що він до мене заговорив. Адже Артем завжди дивився на мене як на звичайну дівчину, не було цих загравань чи ще чогось. Чесно я навіть не здогадувалася, що він хотів від мене. Моє шосте чуття мені говорило, що не просто так він до мене заговорив, на це є певна причина. Але яка? 

Артем взяв мене за руку, і я відчула тепло його долоні, зупинившись обернулася до нього. Зустрівшись поглядом з Артемом, його виразні блакитні очі дивилися на мене з такою тривогою та хвилюванням, здавалося, що він хотів сказати мені щось важливе.

— Дашо почекай! Я маю тобі де що сказати! –   зосереджено вигукнув Артем, глянувши на мене.

— О Артем! Ти щось хотів? А то я додому поспішаю, – відповіла, не видаючи своє хвилювання.

— Дашо я кохаю тебе! – вигукнув на все горло він. – Я давно хотів тобі про це сказати, та якось не наважувався.

Я була настільки шокована цими словами, що здавалося, що якщо він скаже ще хоча б слово, я почервонію від хвилювання. А ще я не могла до кінця второпати, чи він говорить правду, чи бреше, щоб потім посміятися з мене. Все це було схоже на брехню, яку я рано чи пізно виведу на чисту воду.

— І що змусило тебе наважитися? – допитливим поглядом глянула я.

— Я зрозумів, що вже не можу терпіти і милуватися тобою зі сторони. І ще я боявся, що в такої красивої дівчини, як ти появиться хлопець, – зупинився і продовжив він. – І тоді моє зізнання в коханні буде недоречним, адже в тебе буде хлопець і тобі буде не до мого кохання, – Артем глянув на мене, чекаючи моєї відповіді.

— Боявся? – здивованим поглядом глянула на Артема я. Чому я ніколи не помічала за тобою, щоб ти милувався мною?

Мені здавалося, що він насміхається з мене тож було цікаво до чого це все зайде. Та він навіть «привіт» ніколи до мене не говорив. Як на мене хлопець, який кохає дівчину іде до неї на контакт, починає говорити, проявляти якусь увагу. А тут нічого! І це зізнання трішки вибило мене з колії. Я не могла, і не хотіла сліпо вірити Артему.

— Так я боявся. Бо я так нікого ще не кохав як тебе Дашо, – з захопленням сказав Артем. – Знаєш це наче любов з першого погляду.

— За всі три роки ти бачив мене багато раз, і ставився до мене як до звичайної дівчини. Так що це аж ніяк не кохання з першого погляду, – мовила, глянувши йому прямо в очі.

— Ну я хотів сказати...

— Хотів сказати що? Що все це розіграш! – вигукнула, не перестаючи дивитися на Артема.

— Я хотів сказати, що можливо це не кохання з першого погляду, але для мене таке кохання вперше, – мовив лагідно Артем, відводячи свій погляд.

— Чекай, чекай! Ти зараз хочеш сказати, що ти ніколи не кохав? – здивовано підняла брову я.

— Саме так, – опустивши очі відповів він.

— Я звісно не знаю скільки в тебе було дівчат, але хіба ти не однієї не кохав? А твоя одногрупниця з якої ти весь рік зустрічався, хіба ти її не кохав?

— Ні, то була проста закоханість. Ніякого кохання! Давай зустрічатися, що скажеш? – з повною надією в його очах вимовив Артем.

— Зустрічатися! А можна мені подумати? – запитала я, злегка посміхнувшись.

— Можна, давай сьогодні зустрінемося в парку біля входу де там ти мені скажеш так чи ні щоб я знав вже, що робити мені далі, – трішки засмучено мовив Артем.

— Добре, а в котрій годині? – запитала, даючи йому хоч якусь надію.

— В шостій підійде?

— Підійде!

— Тоді до вечора!

— До вечора! – вигукнула, і попрямувала додому.

Йшовши додому, я все думала невже Артем звернув на мене увагу. Мені поки погано в це вірилося. Артем був красивим хлопцем. Його виразні блакитні очі мені дуже подобалися. Він мав гарну зовнішність, спортивну фігуру. Але все ж більше я боялася, що це все якийсь жарт чи спір. Ось розводити дівчат на кохання заради суперечок в нас коледжі було діло норми. Він безсумніву з кимось посперечався. І якщо це так! То йому і його другові буде ой як не переливки.

Прийшовши додому, я почала кликати маму.

— Мамо, я вже вдома! 

— Ось і добре! Ти якраз вчасно, мені Рита телефонувала говорила, що вона під’їжджає до залізничного вокзалу, просила її зустріти! – вигукнула мама із кухні.

— А вона вже приїхала? 

— Звичайно приїхала, а хто за неї дев’ятий клас закінчувати буде, – мовила мама, вийшовши з кухні.

— Гаразд, тоді пішли на автобус зустрінемо її, – вимовила, побачивши, що мама вже зібрана.

Прийшовши на зупинку людей було чимало, та чекати довго не довелося. Через 5 хвилин приїхав автобус де я з мамою сіла туди, та поїхали на залізничний вокзал.

Всю дорогу я думала за Артема, адже такий хлопець, як він мені завжди подобався. Але якщо це все гра, і Артем хоче мене просто зганьбити перед коледжем? Але, що йому з цього? Можливо він хоче здобути ще більшої прихильності, серед студентів коледжу? Багато запитань виникало в моїй голові на, які я взагалі не знала відповіді. І я не заспокоюся поки не буду остаточно впевнена, що Артем дійсно мене кохає. А то ще вчора дивився на мене як на звичайну дівчину, а сьогодні вже кохає. Щось тут явно не чисто,  і я це дізнаюся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше