Частина 8

○◇○КІНЬ: ХЛОПЧИК, ЩО ВЗЯВСЯ ЗА ЗБРОЮ○◇○

         Весна. Дерева вже одягнули свої зелені шати, а сонце почало зігрівати своїми променями землю. Раптом звідкись чути швидкий тупіт дитячих ніжок у великому красивому саду.

— Мамусю, подивись який я малюнок намалював! — прокричав руденький восьмирічний хлопчик, тримаючи в руках малюнок рудого котика. Жінка, що сиділа в альтанці, перевела погляд з книги на сина. З дня смерті барона, свого чоловіка, вона бачила щастя тільки у своєму такому життєрадісному  єдиному синові. 

— Дуже гарний котик, Роббі! —  промовила жінка і посміхнулася. Очі хлопчика заіскрилися радістю і він посміхнувся у відповідь. Здавалося таке спокійне життя буде завжди, наповнене радістю.    

        Раптом до  маєтку під'їхав екіпаж королівської гвардії й на територію садиби ступив командир гвардії зі своєю свитою. Баронеса повільно підійшла,  сховавши за спиною дитину, й суворо сказала. 

— Навіщо ви приїхали пан Ротредж? Хіба я не ясно сказала в минулий раз? Я не збираюся бути вашою коханкою.

І жінка говорила правду. Командир гвардії часто відвідував садибу Розенів і в основному для того, щоб загравати з вдовою баронесою. Маленький Роббі не любив ці візити, як і його мама, що в минулий раз ледь вигнала з маєтку горе коханця. 

        Сам пан Ротредж своїм зовнішнім виглядом вселяв страх: біляве пухнасте волосся, частина з якого зав'язана резінкою; грубі риси обличчя; на широкому накачаному торсі одягнена шкіряна жилетка, яка розстебнута; ошатні  темні штани й високі чоботи; на руках шкіряні без пальчикові рукавички. 

— А ви не чули, місис Розен? Влада нині в руках пана Ернеста. Всі хто проти його влади повинні бути позбавлені свого майна. Ви підтримуєте заколотників, а значить цей маєток і всі гроші тепер належать нашому великому королю Ернесту фон Едерну. Звичайно, ваше майно може залишитися при вас, баронеса Розен, якщо ви станете моєю дружиною. 

Жінка спохмурнішала і продовжила  твердо стояти на ногах. 

— Я не збираюся виходити заміж за такого мерзенного й огидного чоловіка як ви, пане Ротредж. І вашого недоумкуватого короля не визнаю! — вона гордо і твердо стояла на ногах й своїм тілом не дозволяла побачити її дитину. 

— Та як ти смієш оскверняти ім'я нашого великого короля! — розсердився чоловік й сильно вдарив жінку по обличчю. Баронеса впала на землю й сильно вдарилась скронею об кам'яну кладку доріжки. 

           Малюк Роббі застиг на місці й не міг і слова мовити. Цей покидьок Ротредж посмів вдарити його маму, посмів підняти руку на жінку. Ця людина не гідна називатися дворянином. Але раптом в хлопчику щось змінилося, коли він помітив пролиту кров з рани матері. Роббі швидко оголив свою шпагу і виколов око непроханому гостю. Капітан варти схопився рукою за рану з якої хлинула кров. Чоловік почав кричати, поки хлопчик, спритно схопивши свою шпагу, швидко втік геть. Вартові захотіли втекти за хлопчиком, але не могли залишити свого командира одного. Ротредж подивився услід хлопчикові й закричав, зігнувшись.

— Одного разу я спіймаю тебе, Роберто дель Розен, і сповна помщуся тобі! 

            Сам Роббі втік в якісь нетрі та сховався між двома будівлями. Схиливши голову на коліна, хлопчик намагався заснути, тихо плачучи. Він дуже любив маму, яка дбала про нього після смерті тата. Тепер вже не буде теплих обіймів біля каміна під пледом і подарунків на свята. Тепер у нього нічого немає крім його шаблі, що дісталася йому від покійного батька. 

        Холодну мокру ніч змінив сонячний день. Але ось тільки Роббі більше не радів теплим промінчикам сонця. У животі немов вмирала зграя китів, хотілося їсти. Хлопчик піднявся з землі й озирнувся на наявність будь-яких лавок з їжею. Роббі помітив тільки крамницю з хлібобулочними виробами та поспішив до неї. Але ось тільки, коли він взяв макову булочку, його схопив за руку й підняв  над землею продавець.                                              — Ах ти дрібний злодюжка, надумав красти у мене товар? Може мені руку відрубати тобі, щоб знав як красти у людей? — закричав чоловік, але в наступний момент відпустив хлопчика, взявшись за вкушену руку. Роббі швидко втік з булочкою світ за очі й знайшовши занедбаний будинок, сховався в ньому і почав їсти добуту їжу, ледь не давлячись. Зараз хлопчик виглядає нікчемно: весь його дворянський одяг забруднений і мокрий, руді як вогонь пасма волосся заплутані, а зелені очі порожні без колишньої іскри веселощів і життєрадісності.

        З'ївши булочку, хлопчик вирішив знайти воду і вийшов зі своєї схованки. Тільки-тільки він зробив крок як на нього накинулися інші хлопчаки й почали його бити. Четверо з них били кулаками й без того знесилене тіло колишнього дворянина, рвали його одяг і  вдаряли обличчям в землю прямо в калюжу. З боку було чутно крики інших дітей: "Бий!", "Рви!", "Так йому!".

 — Будь ласка ... не треба ... я ж нічого вам не зробив ... — тільки благав Розен і незабаром діти залишили його та втекли,чомусь налякані. Якось піднявшись, Роббі вирушив назад в будинок і взявши там свою шпагу, почав практикувати навички фехтувальника. Зараз у нього на серці цілий вінегрет з почуттів: він відчуває розпач, зневіру у світі, злість і нерозуміння, але разом з тим і сильну рішучість. Так продовжував тренуватися день і ніч на проліт маленький барон, не чуючи нічиєї підтримки та співчуття. Пройшли роки й беззахисний хлопчик виріс сильним молодим чоловіком, нехай трохи люблячим пофліртувати з жінками.

          Рональд закрив книгу і пішов в каюту Роберто. Хлопець навіть не підозрював, що вони з капітаном корабля настільки схожі. Обидва сироти, обидва проходять будь-які перешкоди долі й обоє не можуть змиритися з цією суворою реальністю. Увійшовши в каюту, Рональд присів навпроти Роберто і поклав на стіл щоденник.

— Навіщо ти прийшов? Йди спати. Завтра у нас важкий день. — промовив капітан, дивлячись на хлопця.