Епізод 6 — “Коли все почалося”

ФЛЕШБЕК. ДИТИНСТВО. 

М’яке світло ранку. Маленьке село біля підніжжя гір. Хлопчик із темним волоссям сидить на березі озера, тримаючи стару вудку. Це — восьмирічний Вел. Його очі повні надії, він дивиться на гладку поверхню води. 

Батько Вела (з-за спини):
— Вел, ти знову мрієш? 

Маленький Вел (посміхається):
— Я просто хочу спіймати найбільшу рибу! 

Батько (жартує):
— А я думав — принцесу. 

Вел (зніяковіло):
— …А може, і принцесу теж. 

Він мріє, дивлячись на замок у далині, де на вежі видніється синій прапор Нетландії. 

ТОЙ САМИЙ ДЕНЬ. 

На іншому боці замкових стін — галас, сміх і дитячі голоси. Синьоволоса дівчинка у срібній сукні сміється, тікаючи від гувернантки. Це — десятирічна Ліана. 

Гувернантка:
— Ваша Високосте, не можна за межі саду! 

Ліана (озираючись):
— Я хочу побачити світ, а не тільки троянди й стіни! 

Вона пролазить через вузьку арку, вибігає в ліс і врешті виходить до озера. Зупиняється, побачивши хлопця, який ловить рибу. 

Ліана:
— Ти що робиш? 

Вел (озирається, перелякано):
— Рибу ловлю… пані… тобто… панночко… ой… 

Ліана (сміється):
— У тебе смішне лице. 

Вел (розгублено):
— А у тебе — гарне. 

Пауза. Вона підходить ближче, сідає поруч, спостерігає за поплавком. 

Ліана:
— Як ти знаєш, коли риба клюне? 

Вел:
— Відчуваєш. Це як… серце підказує. 

Поплавок здригається, але Вел, глянувши на неї, не помічає, і риба зривається. Вона сміється. 

Ліана:
— Програв! 

У цю мить з’являються стражники. Ліана підхоплюється, ховає обличчя під каптуром. 

Стражник:
— Принцесо! Ми вас всюди шукаємо! 

Ліана (шепоче Велові):
— Нікому не кажи, що бачив мене. 

Її забирають. Він залишається біля озера, тримаючи уламок волосся, що випав із її коси. Маленький світлий пасмо, яке він сховав у кишеню. 

5 РОКІВ ПОТОМУ. 

Підліток Вел (13 років) стоїть біля того ж озера. Тримає стару вудку, погляд сумний. Поруч сидить його мати, яка в’яже сіті. 

Мати:
— Ти досі ходиш сюди, ніби чекаєш когось. 

Вел:
— Може, вона колись повернеться. 

Мати:
— Принцеси не ходять до селян. 

Вел (усміхається):
— Може, вона не така, як усі. 

ДОЛЯ. 

Пізній вечір. У замку Ліана стоїть перед дзеркалом, доросліша, у дорогій сукні. Гувернантка поправляє їй волосся. 

Гувернантка:
— Завтра твоя перша офіційна зустріч з королем північних земель. 

Ліана:
— Зустріч. Союз. Шлюб. Усе вирішено за мене. 

Гувернантка:
— Така доля всіх принцес. 

Ліана відвертається. 

ПОВЕРНЕННЯ В ТЕПЕРІШНІСТЬ. 

Ліана їде верхи через ліс. У руках — той самий кинджал. Її пальці тремтять. На небі — силует Вела-Дракона, що пролітає над деревами, і вогонь на мить освітлює її заплакане обличчя.