Рифка

Рифка

    Похмурого осіннього ранку гірською вузькоколійкою жваво біг паровозик. Дорога тяглася понад глибоким яром, дном якого протікав бурхливий гірський потік. В одному місці колія звертала вглиб лісу і водночас ставала крутішою. Стародавній локомотив волік за собою критий вагон і бочку, густо обліплену мастилом. Правив потягом Міхал - міцний, вкритий вугільним пилом, чолов'яга. На самому скруті дороги почувся гучний дзенькіт, паровозик сіпнувся, відкотився на декілька метрів взад та зупинився. Гюнтер Вюрц, який сидів, звісивши ноги з вагона, гучно вилаявся: "Що знову? Що знову сталося з цим залізяччям?" Курт Шульце, який стояв поруч з машиністом зіскочив долу і швидко відповів: "Тріснув палець, пане гауптман, от колісна тяга і відвалилася!" "То направляйте швидше!" - гаркнув Вюрц, і обернувшись вглиб вагона, мовив, - "Пильнуй цих виродків, Гансе, а я піду подивлюсь." "Слухаюсь, пане гауптман!" - почулося з вагона.    
    Самітня хатина діда Ілька стояла за кілька кроків од залізниці, якраз у тому місці, де зламався потяг. Старий того часу прямував з лісу, несучи в кошику одинокого боровика. Зобачивши таку оказію, вирішив не показуватись. З вагона долинав дитячий плач і жіночий голос, що промовляв: "Тихо доню, тихо." Плач дитини ставав чимдуж сильніший. Гауптман не витримав і попрямував до вагона. "Гансе, візьми дитину і віднеси до річки чи у ліс! Неси куди хочеш, бо я не витримаю цього ревіння!" "Але, пане гауптман, я не можу цього зробити!" - заскиглив Ганс. "Я прикінчу цей послід, а потім візьмусь за тебе! - засичав Вюрц. "Дайте я з цим покінчу," - сказав Курт, який саме наближався до вагона. "Ворушись швидше," - буркнув гауптман. Шульце вхопив дитину і попрямував до лісу. Навздогін почувся несамовитий жіночий лемент і благання старого чоловіка: "Панове, облиште, у моєї доньки від хвилювання немає молока, дитина голодна, панове, прошу!..."     
    Напередодні на летовищі зламався двигун, при допомозі якого, помпували пальне, що привозив потяг. Тож німці випитали в Ілька, що у Модринові живе інженер Берг, який працював на залізниці ще за австріяків і, певно, полагодить мотора. Дід і гадки не мав, що виніс вирок старому, його доньці і внучці. Йдучи попри хату, Курт видивлявся Ілька та не уздрівши зайшов у хащу, де краєм ока помітив діда, що зачаївся поміж дерев. Тим часом дитя заходилося плачем. Німець, не зволікаючи, вихопив зброю і двічі вистрелив. Дівчинка замовкла. Зачувши постріли, молода жінка вчепилася зубами в руку Вюрца. Німець рвучко відтягнув її за вухо, кусок якого залишився у нього в руці. Жінка зомліла, а старий несамовито затовк головою об підлогу вагона. Шульце повернувся і гауптман наказав рушати. Паровозик пискнув і рушив далі. Обидвоє німців вмостились на облавку і запалили цигарки. Міхал, підкинувши вугілля, закрутив вентиль пари і запобіжний клапан. Стрілка манометра поповзла до межі, а машиніст непомітно зійшов на землю, прихопивши ключа до гайок. За якусь мить котел луснув, убивши гауптмана і піднісши над смереками невагоме тіло Курта Шульце. Німець не вперше літав, та за таких обставин - ніколи. Кочегар заскочив до вагона і навідмаш ударив Ганса. Далі привів до тями старого, завдав собі на плече жінку і так утрьох рушили вглиб лісу...     
    Фронт стрімко наближався до Карпат, а нескінченна війна до завершення... По стежині, між смерек і ялиць, нечутно рухались розвідники. Помітивши на узгір'ї одиноку хатину, старшина Брагін наказав одному зі своїх бійців подивитися, що там. За якийсь час Сударіков подав знак наблизитись. Підходячи до помешкання, старшина побачив старого, який, сидячи на лаві, мовчки розкурював файку, поряд, оперта на стіну, стояла гвинтівка. Вище від хати тяглася вузькоколійка, на якій завмер зруйнований паровоз. "Зброя не заряджена, хата - порожня!" - доповів розвідник. Брагін помітив за кількасот метрів доволі велику безлісу площину на узбіччі якої стояли бочки і ще якісь предмети, накриті гіллям. Старшина запитав у діда Ілька, що то за місцина. "Льотнисько," - байдуже відмовив старий. "Аеродром?" - здивовано уточнив розвідник. Ілько нерозуміюче здвигнув плечима. Двоє бійців подались перевірити. Повернувшись доповіли, що гіллям накриті два "мессери", а в бочках - пальне. "Отакої!" - подумав Брагін, - "Та добре, потім розберемось." "Нам треба вийти до великого кам'яного мосту," - мовив старшина до Ілька, - "Не підкажеш, як найближче?" "Дійдете до просіки, де ліс волочили долу, а там - праворуч і вийдете до мосту," - відмовив дід. "Сподіваюсь, у спину не пальнеш?" - запитав старшина і скомандував бійцям рухатись далі. Повернулись за кілька днів, та не всі. Перебули до ранку та й рушили до своїх. 
    Не минуло й тижня, як до дідової хати наблизились, ведучи нав'ючених коней, троє військових. На порозі сидів Курт Шульце, а поряд, оперта на стіну, стояла гвинтівка. Майор Олексій Дубов, старший з прибулих, побачивши на чоловікові обшарпану німецьку уніформу, недовірливо запитав: "То ти і є дід Ілько?" "Дід Ілько, то - я," - почув за спиною,  - "А то - мій постоялець." "І де ти надибав такого постояльця?" - запитав Дубов. "Зі смереки зняв," - відповів дід. "Щось Брагін не казав ні про якого німця?!" - резюмував майор. "Тож він гриби збирав, коли ваші приходили," - здогадавшись, про що йдеться, мовив дід Ілько. Далі старий повідав, що тут скоїлось раніше. "Добре, діду, - ми на аеродром, - твого завойовника беремо із собою," - сказав Дубов, беручи коня за вуздечку. З майором прийшли лейтенант Іван Сафронов - пілот і авіамеханік Ігор Бурба. На краю летовиська, прикриті гіллям, стояли два Ме-109, на перший погляд - цілком справні. Та оглянувши літаки ретельніше, Бурба виявив, що на двигунах обох машин відсутні кілька деталей: компресор, паливна арматура і насос підкачки палива. Один літак укомплектували за рахунок другого і запустили двигун. Майор пробігся полем без відриву від землі, здається все було добре. Та для надійності було б добре відремонтувати другий "мессер". Дубов і Сафронов мали зруйнувати міст, до якого ходив Брагін. З собою мали дві 50-кілограмові бомби, завантажені на одного з коней.
    Вирішили повернутись до діда та розпитати більше про цей загадковий аеродром. По дорозі Дубов розповів колезі один дивний випадок, що стався з його товаришем, Дмитром Гуржеєвим, напередодні війни. Якось у травні 41-го лейтенант Гуржеєв переганяв І-16 з авіаремонтного заводу у Харкові на аеродром під Білою Церковою і здійснив вимушену посадку через нестачу пального. Коли лейтенанта знайшли, він розповів, що за кількадесят кілометрів від нашого летовища зіткнувся з двома літаками, схожими на Ме-109, без розпізнавальних знаків і погнався за ними та вони швидко відірвалися, а йому бракнуло пального. Дмитру не повірили, - звідки могли взятись німецькі літаки за 700 км від кордону. Гуржеєв був у Іспанії і як виглядають нові німецькі винищувачі, бачив на власні очі. Та йому не повірили. Начальство було впевнене, що лейтенант зустрів нові зразки наших літаків. Полковий "особіст" наказав не поширювати паніку, оскільки із прикордонних зрайонів і так надходить багато повідомлень, що німці залітають на нашу територію.
    Дід Ілько розповів багато цікавого. Якось восени тут з'явився загін червоноармійців. Іхній командир сказав дідові, що мають облаштувати летовище. На цьому місці була лісопильня, тож мусили розібрати дерев'яні будівлі, прибрати різний реманент та звалити ще досить лісу. Потім зрубали ще з півтора десятка дерев уздовж яру і коло дідової хати. За кілька днів прилетів літак, який намагався приземлитись разів зо п'ять та покинувши марні спроби полетів геть. Наступні кілька днів солдати валили дерева у яру та на дальньому кінці галявини. Якось удосвіта знову прилетів літак та сів за другим разом. З нього щось вивантажили і літак забрався геть. Наступні дні над лісом пролітав літак з якого сипались порожні металеві бочки, а солдати зносили їх на край поля. У той же час літак, що вже тут приземлявся щодня привозив пальне, яке зціджували до бочок. Так тривало до першого снігу, а потім затихло аж до весни. Коли зійшов сніг сюди прилітали літаки, їх заправляли з бочок і вони знову летіли. Так було до середини літа.
    "То ти упевнений, діду, що то були наші?" - запитав Дубов "Та ні..." - засміявся старий. "Розмовляв російською лише командир та двоє чи троє бійців, решту при мені мовчали, мундири на солдатах були радянські, літаки сірі, без жодних малюнків. Поки вони тут були, мені заборонили йти від хати. Харчі давали, то я й сидів удома цілу зиму та до півліта," - розповів Ілько. "У липні чи то серпні того року всі забрались, а з'явились знову ото місяці два-три перед вашим приходом - літаки тіж самі та у тузах, дівках і з отим їхнім мотовилом на хвостах. Літунів я теж деяких упізнав, вониж-бо коли сідали, пролітали перед моїм носом, коли я на порозі сидів, ще й "дулі" мені крутили", - продовжив дід...
    "Отже, то був аеродром "підскоку", тут німці "шурували" перед війною і знову повернулись, коли вже відступали", - резюмував Дубов.
    Дубов і Сафронов примостились у тіні дерев, спостерігаючи, як Курт прогріває двигун "мессера". Бурба порався коло іншого Ме-109. Стрілка тахометра показала максимум і німець відпустив стоянкове гальмо, літак зірвався з місця і побіг полем. Обоє літунів, скочивши на ноги, побігли навперейми, але запізно... Літак піднявши хвоста відірвався від землі та раптом, розвернувшись управо, влетів у гущу лісу. Крила зламались, наче сірники. Курт був цілий, лише розтовк носа об приціл. Сафронов виволік його з кокпіта і почав несамовито гамселити. "Облиш!" - заволав Дубов, що підбіг дещо згодом, - "Ти розумієш, що цей бовдур врятував комусь із нас життя!" "А то як?" - здивувався Сафронов. "Якби злітав ти чи я, сталося б те саме і можливо з фатальними наслідками!" "У "мессера" стійки шассі розміщені незвично близько," - продовжив Дубов, - "Тому в момент відриву виникає реактивний момент і машину тягне направо, в бік обертання гвинта..." "Тепер розумієш?" - запитав майор. Сафронов кивнув і додав: "Отже, на злеті, треба давати ліву ногу вперед, щоб погасити розворот?!" "Очевидно так!" - погодився Дубов.
    Курт вже очухався і витирав обличчя травою. "То ми ще не все про тебе знаємо, голубе?" - іронічно запитав Дубов. "Попри все, здається мені, що літав ти не вперше," - додав,- "То повідай нам подробиці, будь такий ласкавий." Німець неохоче розповів льотчикам історію, яку боявся розповідати навіть самому-собі.
    Він марив про небо з того часу, коли підлітком вперше побачив аероплан. Закінчивши гімназію, вступив до льотної школи. Хоча мати була проти, батько підтримав. Курт був одним з кращих курсантів, його інструктор Отто Пруденскі, ветеран війни, пророкував юнакові велике майбутнє. Якось Курт вирішив повторити трюк, який робив інструктор: зробити "змійку" поміж двох димарів цукроварні. Тож так просто: півбочка вправо - вирівняв, - півбочка вліво - вирівняв. Все закінчилось катастрофою - літак ледь торкнувшись консоллю другої труби, впав у заводський ставок. Курт відбувся переляком, та його "списали" за порушення плану польоту. Коли почалася війна, Курта призвали до зброї. В перший же день прибуття на фронт нерозважливого вояку підстрелив снайпер, коли той пішов довітру. Стрілець, очевидно, був неабияким гумористом, оскільки вліпив кулю точнісінько в сідницю. Після лікування, Курт потрапив до аеродромної обслуги, а на початку 44-го на цю злощасну залізницю.
    За добу льотчики, Бурба і пілот-невдаха полагодили вцілілий винищувач, знявши потрібне з розбитого. Далі обговорили план майбутньої атаки. "Отже, треба пройти вздовж мосту на максимально-можливій швидкості, далі напівпетля і зниження до кількох метрів. На авіабомбі встановим затримку детонатора секунд на двадцять, щоб відлетіти подалі", - вирішив Олексій, - "Важливо не зірватись у штопор у кінці напівпетлі, а на незнайомому літаку, та ще й з підвішеною бомбою - це буде нелегко. На повторну спробу сподіватись годі". "Виліт удосвіта - ранкова імла буде напоміч, лечу - я", - додав майор. "Дозволь мені, Олексію,- війні кінець, а я лише двох "фріців" приземлив, і згадати не буде про що", - благав Іван. "Вірю, що ти зміг би зробити все добре, але полечу я і без суперечок!" - відрубав Дубов.
    Ще не зайнялася ранкова зоря, як майор вирулив до стіни дерев на дальньому краю злітного поля. Бурба і Сафронов затягнули хвіст літака у хащу, - ще декілька зайвих метрів для розбігу, а Курт підпер шассі колодками. Двигун натужно заревів, доходячи до максимальних обертів, хвіст почав повільно підійматись і Дубов дав знак прибрати колодки. "Мессер" рвонув з місця, відірвався від землі і збиваючи гілля обабіч яру зник у ранковому тумані. Все пройшло за планом. Коли вибухнула бомба, пілот побачив, як одна з арок моста посипалась донизу, далі запрацювали "ерлікони". Літак посікло осколками і з двигуна пішов легенький димок. Майор вирішив тягнути до лінії фронту. Хвилин за двадцять двигун замовк. Дубов посадив літак на пшеничне поле. За пару хвилин побачив "вілліс", що мчав грунтовою дорогою, підскакуючи на вибоїнах - отже, свої.                   
    Не дочекавшись Дубова, Сафронов і Бурба осідлали коней і подались у долину, а дідові наказали відвести Курта на залізничну станцію і передати до військової комендатури.
    Пообіді старий і німець прийшли на станцію. На колії стояв вантажний потяг, коло якого зібрався натовп, люди щось обговорювали. Ілько посадив Курта на лаву під стіною, а сам підійшов до людей. Виявилось, що за хвилю до цього під колеса потрапив якийсь чоловік. Дід тихенько відступив, роззирнувся довкола, чи хто не бачить, зняв з німця куртку і шепнув: "Мерщій попід потяг і у ліс"... Далі кинувся до натовпу і залементував: "От дурень, вкоротив собі віку! "Міліціянту сказав, що загиблий - Курт Шульце, якого він привів до комендатури. Жодних документів у небіжчика не знайшли, тож дідова байка зійшла за правду. Довгі місяці Курт брів на захід, остерігаючись битих шляхів і людських поселень. Якось ранком, коли вдарили перші морози, Мартін Шульце знайшов у своєму садку волоцюгу, в якому згодом упізнав рідного сина. Курт перебув зиму у батьківській пивниці, а з весною подався до Швайцарії, де й застав кінець війни.
    Якось, прибираючи зі столів у кав'ярні своїх далеких родичів, Курт взяв до рук газету, де було окреслене олівцем оголошення про набір пілотів авіапошти. За два місяці потому Курт Шульце доправляв кореспонденцію двомісною "Сесною" на маршруті Базель - Берн - Лозанна - Женева.
    Минуло кілька років... Курт укотре піднявся в небо. Щось непокоїло його з самого ранку: чи то підозріла робота двигуна, чи якісь передчуття. Серце зрадливо щемило, у голові зринали образи далекого минулого. Тріск радіостанції повернув пілота до дійсності. Диспетчер наказав повертатись. "Якооого...? Чооому?" - заволав Курт у мікрофон. "Вертай Курте! Треба терміново забрати лікарку." Коли Курт приземлився, до літака підійшла жінка з невеликою валізою. "Прошу пробачення, але маю термінову операцію," - мовила лікарка, вмощуючись поруч. "Прив'яжіться," - буркнув пілот, розганяючи літак по злітному полю. Хвилин через десять, підозри, що так терзали Курта ствердилися. Двигун почав затинатися і врешті замовк. Оскільки висота була лише з півтора десятка метрів, часу на пошук рівної площадки не залишалося. За хвилину все було скінчено. Перечепившись за камінь, літак зкапотував. Коли Курт прийшов до тями, машина палала, а лікарка тягнула його подалі від вогню. Нарешті метрів за тридцять зупинилась, схилившись над Куртом. Пілот марив: "Іда... Іда... Звідки ти тут?" Курту привиділась Іда - перше і єдине його кохання. Почуття були взаємними і батьки були не проти, та коли настали непевні часи Ідина родина полишила Німеччину, а останні надії зруйнувала війна...  Пілот спробував підвестись, та ноги не слухалися. "Справи кепські," - подумав Шульце. "Заспокойтесь, Вам не можна рухатися," - сказала жінка, зав'язуючи волосся у вузол. Раптом вона озирнулася на літак і Курта наче блискавкою вдарило: її вухо було жахливо спотворене, наче його хтось відірвав. Невже це вона, та жінка, у якої він... Ні це неможливо, але то вона. "Пані Берг," - тихо промовив Курт.   "Що? Звідки Ви знаєте моє дівоче прізвище?" "Я той, хто забрав у Вас доньку." Жінка зблідла. "В-виии!" - простогнала лікарка. "Пані Берг, у мене мало часу! Послухайте! Ваша дитина жива... Я віддав її тому дідові, що жив біля колії, а він відніс її у село і віддав жінці, у якої було своє немовля. Дід назвав дівчинку Рифка. Її так і охрестили". Від почутого лікарка знепритомніла. 
    На гори насувалася ніч. Сонце зблиснуло останнім призахідним промінням і Курт укотре полетів... То був особливий політ: він повільно піднімався догори, дивлячись на понівечений літак, згорьовану жінку і своє нерухоме тіло, яке врешті знайшло спокій...