Париж, Франція 2015р

Маркус вирішив цього разу теж приєднатися до місії. Можливо, йому просто було потрібно відволіктись. А може — не хотів відпускати Карін саму. До того ж, варто було й самому побачити, як саме вона поглинає есенцію.

Та він забув про все, щойно вони опинилися на місці. Вир подій поглинув їх.

Вулиці були переповнені людьми — розгубленими, в паніці. Вони не знали, де знайти прихисток чи порятунок. Не підозрювали, що їхній день закінчиться саме так. Можливо, планували тихий вечір і прогулянку містом. А може — похід на стадіон із друзями. Чи концерт. Зараз це вже не мало значення.

Вибухи й стрілянина миттєво зламали всі плани.

Крики, свист куль, луна від вибухів, пожежні сирени і ще тисячі інших звуків злилися в один — у голос звіра, що прямував вулицями. Від нього не було порятунку. Безпечного місця не існувало. Лише хаос і терор.

Паніка прорвалась крізь натовп. Хтось кинувся навтьоки, інші застигли, паралізовані страхом. Смерть ходила поруч. Відчуття беззахисності стискало груди. Тут і зараз — ніхто не знав, чи вціліє. Кожен крок — ризик. Кожен звук — загроза.

Усі стали заручниками невидимого ворога, що прийшов раптово й безжально. Звір показав своє обличчя. І почав пожирати все навколо.

Пожирав так само, як і приймач — есенцію теракотового кольору.

Маркус стояв, а до нього тулилися дві тонкі фігури, шукаючи захисту від невидимого монстра, який торкнувся й до них. Карін трусило. Таких сильних відчуттів вона ще не зазнавала. І вперше не поглинала їх — лише відчувала, притискаючись до Маркуса все сильніше. Мабуть, тепер вона завжди пам’ятатиме ці невинні тіла й страх в їхніх очах. 

*****

Хлоя стоїть біля столу з проєкційним екраном. Поруч — Делайла, її сріблясті пальці ковзають над сенсорами, проєктуючи голографічні зображення всіх 12 есенцій.

— Ми зібрали майже всі. Дванадцять, — промовила Хлоя, переглядаючи спектральні хвилі. — Радість, сум, гнів… І от ще одна — нова. Темно-коричнева. Її вперше побачив Маркус, коли розмовляв із Карін.

Делайла нахилила голову, вивчаючи фрагменти записів.

— Контекст емоційної активації — вербальна взаємодія. Жодного очевидного тригера, як у страху чи гніву. Не було шоку, небезпеки, болю.

— Саме так. Просто розмова. Але вона була значуща. Глибока. Маркус не розповів деталей, але темно-коричнева з’явилась без видимих зовнішніх тригерів — сама по собі.

— Аналіз спектру темно-коричневої: щільна, важка структура. Енергетичний профіль нагадує сором, але з відмінністю: більше стабільності, менше самознищення.

— Можливо, це щось глибше, ніж просто сором. Може… провина?

Делайла на мить завмерла. Очевидно, шукала відповідність у своїй базі.

— Провина — потенційна відповідь.

— Усвідомлення власної темряви, — прошепотіла Хлоя. — Це… моральна емоція. Етика у формі відчуття.

— І це зробило її здатною відчувати, — підтвердила Делайла.

Хлоя подивилась на спектр темно-коричневої есенції, що тремтів на проєкційному склі.

Делайла замислилась на долю секунди. Потім відповіла:

— Це внутрішнє гальмо — психоактивна реакція, що тимчасово блокує інші емоції.

— Так. І, можливо, вона є не в кожному. Може, лише в тих, хто справді шкодує. — Хлоя стисла зуби. — Добре. Починай формувати пошук за цією гіпотезою. Провина — темно-коричнева есенція. І якщо це справді вона… ми нарешті зберемо їх усі.