Розділ 29

— Ми вже майже на місці. — Каже Емілі по телефону до Софії. 

— Ми чекаємо біля входу. Основний вхід завалений камінням. Ми знайшли інший. Він знаходиться позаду будівлі. Чекаємо вас тут. 

— Добре. До зустрічі! — Вона поклала слухавку та дивилася на краєвиди за вікном, які розгорталися дорогою до пункту призначення.

Цього разу зібралися Ян, Марта, Марк, Софія, Едвін та Емілі на пошуки артефактів, які значно полегшать їм процес подолання Маргарет. За сотню років вона змогла зробити непоганий апґрейд і підготуватися до втілення своїх жахливих планів у життя. 

Едвін припаркувався серед високих будівель і розважальних закладів. Хоч просто поглянувши довкола й не скажеш, що там є казино чи ігрові автомати, але насправді в старовинних будівлях все було на цокольних поверхах. Як то кажуть: "Подалі від людського ока." Самі ж заклади були з магазинами одягу або чимось для затишку вдома, або дитячими іграшками. Усе виглядало легально і звичайно. Ніхто й подумати не міг, що прямо під їх ногами розташоване казино, ігрові автомати чи щось ще. 

Погода на вулиці була похмура. Дощ починав мрячити, а тоді знов зник. Туман нерівномірно розподілений навколо будівель та великого... ні... величезного дерева в центрі площі. Дивина була ще та. Туман наче дим кільцем звивався навколо дерева та височенних будівель, закриваючи середню частину одного й іншого. Низ і верхівки було чітко видно. Зелені листя поодиноко падали з могутнього дерева на землю віщуючи долю перехожим людям. 

Дерево було вкрите мохом, що додавало таємничості і без того загадкової атмосфери містечка. Поряд з деревом розташовувалася вежа, яка була частково вкрита зеленню. Здебільшого це був зелений плющ, який покривав нерівномірно всю будівлю. 

І якщо вежа розташовувалася з деревом ближче до входу на площу, то за́мок розташовувався на пагорбі за кількасот метрів. Саме туди вирішили навідатися колеги. Будівля була важко доступна, бо до неї не допускали будь-кого. Ходили легенди, що там блукають привиди вбивці. 

За останні пів року загинуло близько шести туристів, які загадковим чином увійшли до будівлі. Усі шестеро впали з висоти більше ста метрів. Сама будівля була кільцева. В центрі неї розташовувалося озеро. Звісно ж озера там ніякого не було, бо воно висохло ще двадцять років тому. Приблизно тоді й закрили замок для сторонніх осіб. 

Над дозволом треба було попрацювати, бо спочатку було відмовлено з міркувань безпеки. Та все ж Ян зміг домовитися. 

За́мок був частково покритий зеленню, що огортала його приховуючи від туристів з далеку. Він мав загострені дахи, але в центрі дах мав отвори, які відкривали доступ світлу до озера. 

Підходячи до будівлі Емілі цікаво розглядала візерунки, які лише частково виглядали з-за зелені, що приховувала за́мок. Софі махала рукою подрузі, щоб та побачила куди йти. І вже за кілька хвилин вони всією компанією йшли темними коридорами цієї стародавньої загадкової споруди. 

Коли компанія зайшла до центральної частини, де за легендами було чарівне прозоре озеро з водою, що мала магічні властивості, то всі були шоковані від побаченого. Це була водночас дивовижна і захоплююча, але трохи не зрозуміла та лякаюча картина. 

Ніхто протягом двадцяти років не заходив у цей куток мертвої зони. Замість води в центрі зали бурлить вогняна лава освітлюючи усе довкола. Всі настільки були зачаровані картиною, що не рухалися і майже не дихали. Навколо неї по колу простягався коридор. Ліворуч, десь посередині був виступ із зеленим деревом, що неабияк дивувало. 

В цій залі на іншому кінці були залишені чиїсь речі. Поки Емілі та Софія огляди їх, вони зробили висновок, що це жіночі речі. Самої господарки не було виявлено.

Із звітів було зрозуміло, що речі кожної жертви були при них, або в місці звідки вони кидалися вниз. Тому було загадкою чиї речі залишилися в церемоніальній залі. 

— Послухайте! — Емілі звернулася до всіх присутніх. — В речах багато золота, але це дивно. Ще дивніше те, що тут лежить підвіска, яка на половину зроблена зі срібла, а на половину із золота. 

— Дай поглянути. — Марк підійшов ближче і почав розглядати прикрасу.

— Можливо, вона такою і була. — Сказав Ян. А Едвін лише кивнув розмірковуючи серйозно над словами чоловіка. 

— Ні. Один з'єднувальний об'єкт рівно на половину, без будь-яких зовнішніх втручань став золотим. — Сказала зеленоока.

— Ти хочеш сказати, що це втручання чогось потужного і магічного? — Ян звів брови роздумуючи над словами Емілі.

— Так, але я більш ніж впевнена, що це пов'язане з лавою, яка зараз бурлить замість озера. — Едвін схоже зрозумів натяк. Він витяг срібний кулон з таємної кишені куртки і підійшов до лави. Він опустив кулон у лаву і сталося те, чого він так очікував. Кулон став золотим на тій ділянці, що була у лаві всього кілька секунд. 

— Якого милого тут відбувається?! — Тихо сказала Софі та підійшла ближче до Едвіна, щоб роздивитися кулон. 

— Очевидно, хтось знає про це місце і не пускає сюди відвідувачів саме з цієї причини. — Едвін зацікавлено подивився на свою наречену. Вони думали про одне й те саме. Вони відійшли в сторону і почали обговорювати свої здогадки. 

— Речі не припали пилом, тому я думаю, що дівчина або була тут не так давно, або вона все ще тут.