Розділ 23

Лютея та Доріан хвилювалися за Едвіна, тому попрохали Яна та Марка вмовити чоловіка поїхати з ними та не лишатися наодинці. 

— Едвіне! — Гукнув Марк, коли чоловік вийшов з офісу. Якби він не хотів лишитися один, скоріше забратися звідси та все ж підійшов до Марка. — Поїхали з нами. Вип'ємо. Поговоримо.

— Я втомився і...

— Відмови не приймаються. Відпочинеш з нами. Заодно обговоримо дещо. — Втрутився Ян.

— Що саме? — Цікавість все ж взяла гору.

— Є одна ідея. Це стосується Емілі. — Едвін не став сперечатися і погодився поїхати з хлопцями. 

Вони приїхали в будинок Яна, бо тут їм ніхто не заважатиме. Ніхто не знав, де живе чоловік і це було лише на користь. 

Опинившись в будинку всі попрямували до вітальні. Ян витягнув з бару віскі та три склянки, поставив на столик біля дивану, а сам всівся у крісло. Марк та Едвін сиділи на дивані. Тиша тривала кілька хвилин, поки Ян наливав віскі.

Едвін важко видихнув та провів руками по обличчю та волоссю.

— Ми врятуємо її. За будь-яку ціну. — Тихо мовив Марк та поклав руку на його плече.

— Я знав, що колись вони з'являться, але не чекав, що так скоро. Лютея казала за них, але я не зміг вберегти її. — Він втомлено опустив голову та потер  чоло.

— Ми не можемо контролювати все. Ти не міг знати, що так станеться. Якщо маєш шанс врятувати, то обов'язково хапайся за нього. — Сказав Ян, його очі були сповнені болю. Він зробив ковток віскі та опустив свій погляд. — Ми з тобою Едвіне приблизно одного віку. І приблизно в один і той же час втратили найцінніше через... одних і тих же людей та за схожих обставин. — Едвін та Марк сиділи мовчки, були здивовані щирістю Яна. Той підвівся та підійшов до комоду, звідки дістав фото та простягнув чоловікам. — Неллі. Я знаю, що вона зробила тобі, Едвіне. Але повір, вона не з власної волі все робила, як тоді, так і сьогодні. Та відьма відшукала її і в цьому втіленні. — На кілька секунд тиша повисла в повітрі, а тоді чоловік тихо додає. — Я кохав її. І досі кохаю, але не зміг тоді вберегти. Зараз намагаюся захистити її. 

— Відьма була арештована. Вже давно, то як вона могла дістатися дівчини? — Едвін підняв очі на Яна.

— Так, але вона знов підселила Неллі злого духа ще коли та була підлітком. Я пізно знайшов її, але зараз я прагну врятувати її... Я не хочу, щоб вона знов себе вбила через провину. — На очі навернулися сльози і він опустив погляд. Таким розбитим Яна ніхто ніколи не бачив.

— То ти теж безсмертний виходить. І весь цей час карав себе провиною та спогадами, як і я. — З якимось жалем та розумінням поглянув Едвін на Яна.

— Так. Чортова відьма зламала життя не однієї людини. — Ян сів у крісло та закрив очі руками. 

— Едвіне, я казав, що є ще варіант для порятунку Емілі. — Марк вирішив трохи перевести тему. — А також... Ян, ми зможемо їй допомогти. В ДСС вже шукають спосіб. Вони обов'язково знайдуть. — Ян лише кивнув погоджуючись.

— То? Щодо Емілі. Що ти вигадав? — Едвін з цікавістю поглянув на Марка.

— Я чув про її здібності. І пошукав інформацію. Ти ж знаєш, що вона може через сон зв'язуватися з людьми?

— Як же я міг забути про це. Треба з нею зв'язатися. 

— Точно. Ми так зможемо ліпше підготуватися. 

— У мене на цокольному поверсі є потрібне обладнання. Відпочинемо, а тоді приблизно о першій ночі візьмемося до справи. Сподіваюся, що вона вже спатиме. Нам треба якомога швидше зробити це та добути потрібну інформацію. — Ян був готовий допомогти.

— Закінчимо з цією справою і займемося твоєю, Ян. — Раптово сказав Едвін. Він підвівся, підійшов ближче до Яна та поплескав по плечу в знак підтримки. — Ніхто з нас не винен у тому, що сталося. Та ми здатні зупинити це. Зупинити страждання та усунути джерело проблем, навіть якщо на це піде багато часу. Ми все ще можемо це зробити... Бо нам є заради кого. 

До зазначеного часу чоловіки спали, а тоді спустилися на цокольний поверх та почали підготовку. 

— Готовий? — Марк запитав чоловіка перед тим, як одягнути на нього маску. Той злегка кивнув погоджуючись і хлопець одягнув маску.

Едвін заснув. Уві сні він блукав своїм будинком, а тоді побачив у вітальні знайомий силует та попрямував туди. Це була Емі. Вона чекала його.

— Емі, квітонька моя! — Чоловік підбіг до неї та міцно обійняв, наче востаннє. ВІн вдихав її запах та насолоджувався її присутністю. — Я так хвилююся за тебе. 

— Едвіне... — Прошепотіла вона. 

— Де ти знаходишся? Як тебе знайти?

— Я не знаю. Едвіне, пробач, але ти не шукай мене. Інакше вони вб'ють тебе. Я цього не хочу. — Вона плакала та дивилася на нього. Він же лише витер її сльози та спокійно почав говорити.

— Я знайду тебе і врятую. Обов'язково. — Вона хитала головою не погоджуючись з ним. — Я не помру. Вони ніколи не зможуть мене вбити. Чуєш? Я буду не один. Лише скажи, що вони планують, щоб ми були готові до цього і краще все продумали. Довіряй мені, прошу! — Він уважно дивився їй в очі та тримав її обличчя своїми руками витираючи її сльози та спираючись своїм чолом на її.