Розділ 22

Ранок видався пречудовим. Емілі прийняла знеболювальні. Її стан поліпшувався. Едвін не відходив від неї ні на крок. Віддалено він вирішував проблему пов'язану з Мельниковим. Його все ж дуже хвилювали слова чоловіка, бо лишалися ще кілька осіб про яких чоловік не сказав дівчині. Кароокого мучили сумніви щодо того, чи варто казати дівчині про тих, людей.

— Мій мозок знудився. Йому треба поглинути нову інформацію. — Дівчина дивилася на чоловіка, що лежав поруч та обіймав її. 

— Угу. — Чоловік вже знав, що йому необхідно буде знайти якусь книгу, тому відповідав спокійно.

— Я хочу прочитати, якусь легку книгу. Ромком.

— Ти вже щось обрала? Хоча я впевнений, що обрала. Показуй. — Він трохи підвівся та потер очі.

— Ось, я знайшла її неподалік в книжковому магазині. Сходиш? — Вона дивилася, як маленьке кошеня з великими благальними очима. 

— Звісно ж сходжу. — Чоловік нахилився до її шиї та поцілував. — Але ти мені будеш винна найкращий поцілунок. — Він прошепотів це їй на вушко, дівчина лише засміялася та кивнула погоджуючись. 

Крамничка з книгами була не так далеко, але Едвін трохи затримався, бо по дорозі вирішив зайти купити квіти для Емі. Він був щасливий подарувати посмішку дівчині. Та от, коли кароокий зайшов до лікарні його охопило хвилювання. Він почав швидко підійматися сходами. Наче відчував, що сталося щось погане поки його не було. І не дарма…

Коли Едвін увійшов до палати, там нікого не було. Ліжко вже готували для іншого пацієнта. 

— Вибачте, але тут лише пів години тому була дівчина. Де вона? — Чоловік звернувся до медсестри, яка знаходилася в палаті. Його серце калатало. Він не розумів, що сталося та куди поділася Емілі. Паніка поглинала його з головою.

— По неї приїхали батьки. Влаштували скандал та забрали її, хоча лікар й пояснював, що їй ще треба кілька днів провести в лікарні. Дівчина була дуже засмучена і роздратована, але схоже вдіяти нічого не могла, тож поїхала з ними. 

— Що ж робити? — Він промовив це наче питав самого себе. А тоді медсестра підійшла ближче та дуже тихо промовила.

— Дівчина просила передати вам цю записку. — Вона простягла зім'ятий навпіл лист, а тоді додала. — Схоже батьки їй чимось погрожували. — І вона пішла. 

Едвін стояв декілька хвилин шокований, поки його не відволік дзвінок телефону. Це була пані Лютея. Чоловік не вагаючись взяв слухавку.

— Так, слухаю.

— Едвіне, скажи, що вони її не забрали. Прошу. — Голос жінки був стурбований та напружений.

— На жаль. — Чоловік промовив це відчуваючи вину за те, що не притримався свого слова. — Вибачте. Я не зміг.

— Ти не винен. Вони прорахували все надто точно. Навіть ми дізналися занадто пізно про те, що вони поїхали до вас. — Жінка намагалася заспокоїти чоловіка, але це мало допомогло.

— Я знайду її і поверну. В мене нема вибору. Я повинен.

— Вже пізно їх шукати. Повертайся в місто. У нас є деяка інформація. Обговоримо. Сам ти точно не впораєшся, допомога зайвою не буде. Тим паче, що я її батьків, як облуплених знаю, вони добре переховуються.

— Добре, скоро буду. — Він важко зітхнув та поклав слухавку, серце чоловіка летіло у прірву. Він був розбитий. Не зміг захистити. Не зміг вберегти від її батьків. Хоча чудово знав, що вони за люди і на що здатні. Він звинувачував себе у цьому, хоча і розумів, що були обставини, які він не міг контролювати.

День зустрічі Едвіна та Емілі

— Себе не обманеш, Едвіне! — Жінка м'яко посміхнулася дивлячись у вічі чоловіку, а тоді перевела погляд на дівчину і продовжила. — Емі, ти можеш йти, у тебе купа паперової роботи. 

— Так, пані Лютея! — Дівчина вклонилася, швидко схопила свою сумочку і вийшла з крамнички.

— Як ви? — Чоловік явно не розумів, що відбувається. Він дивився досі затуманеним поглядом і не бачив надто чітко жінку. 

— Здивований? — Вона лише пройшла до свого робочого місця та запропонувала сісти на стілець навпроти.

— Не те слово. — Після цих слів чоловік сів на стілець, на який вказала жінка.

— Сподіваюся тобі вже краще. Ненависть до Емілі мала зникнути. Що скажеш? — Запитально поглянувши на чоловіка жінка поклала папку з документами перед собою та відкрила.

— Так, на диво я більше не одержимий ненавистю. Аж дивно.

— Тоді перейдемо до справи. — Пані Лютея дістала з папки документи та список людей. Трохи вагалася, але простягнула чоловіку все. — Ось це. — Вказує на список. — Список людей, які потенційно хочуть нашкодити чи використати Емілі. У списку багато людей. Всі вона розподілені на групи. Найнебезпечніші — ті, від яких можна очікувати будь-чого. Серед людей в цій групі є її батьки. Важливо, щоб вони не дісталися до неї за будь-яку ціну. 

— Це її біологічні батьки? — Чоловік перевів погляд на жінку.

— Так, але... ми знайшли дещо на них працюємо над тим, щоб вони більше ніколи не потривожили Емілі. Та все ж є ризик, що щось може піти не так. Біля них багато темних сутностей та злих духів витає. Вони негатив підтримують. Думаю, що планують щось масштабне. Навіть, якщо ми їх зупинимо, це мало чим допоможе.