Розділ 21

Дорогою додому Емілі робила багато фото та записувала відео. Дорога серед гір розкривала й справді неймовірні пейзажі, тому дівчина була у захваті від цієї поїздки. 

Едвін мило посміхався, коли дівчина підспівувала улюбленим пісням та танцювала сидячи поруч. 

Дівчина попросила зупинитися, щоб вона зробила кілька знімків зі сторони лісу, на що чоловік кивнув головою та з'їхав на узбіччя. 

— Я скоро повернуся. — Вона поцілувала його в щоку та вибігла з машини та попрямувала у напрямку лісу. 

Вмить все навколо дівчини змінилося. Дорога, машина, Едвін — усе зникло. Навколо лише ліс і нічого окрім нього. Емілі розгублено дивилася навколо і не могла зрозуміти, що трапилося.

— Едвіне! — Вона почала кричати. Страх. Паніка. Голова паморочиться. — Едвіне! Допоможіть! — У лісі чути лише її крик. 

За кілька метрів дівчина побачила когось, хто сидів біля дерев. Силуети були знайомі. Вона з жахом дивилася на картину, яка постала перед нею. Дівчина та чоловік виглядали точнісінько, як вони з Едвіном. Їх проткнули мечем, через що вони померли. В голові дівчини не вкладалося, як це можливо. 

Від думок Емі відірвав шурхіт позаду неї. Але коли вона обернулася нікого не було. Вона знов поглянула на місце, де були люди, але їх не було. Спиною вона відчула чиюсь присутність, тому обернулася. 

Позаду неї стояв Мельников Гордій, але виглядав він, як демон. Страх остаточно захопив тіло дівчини. Вона не могла поворухнутися, заклякла на одному місці.

— Радий бачити вас, юна леді! — Він скривився в усмішці, тим самим показуючи, що готовий до полювання.

— А я от вас, ні! — Вона все ж знайшла сили йому відповісти та ступила крок назад.

— Нащо ви так?! Вам не сподобались декорації? 

— З чого б це вони мали мені подобатися? — Очі чоловіка горіли від того, що він майже добився свого.

— Це те, що зовсім скоро стане вашою реальністю. 

— Якого дідька ви робите? — Вона зробила ще один крок назад. 

— Дитинко, ні для кого не секрет, що ти становиш небезпеку для нас. Ти добре знаєш, що можеш зробити з такими, як я. Ми так довго планували. Все до деталей прорахували, щоб ти втрапила в цю пастку. Тут ти беззахисна. І всі будуть лише раді, якщо ти помреш. — Він ступив крок до неї.

— Хріна тобі лисого, а не моя смерть. — Вона спробувала застосувати свої сили, але нічого не вийшло. 

— Що? Нічого не вийшло? — Він почав голосно сміятися, а тоді дівчина зірвалася з місця та побігла в іншу сторону від нього.

Чоловік наздогнав її та відкинув. Вона влетіла у дерево та впала на землю. Коли вона почала підніматися, чоловік взяв її за горло та підняв так, що її ноги відірвалися від землі. Емі змогла вибратися з його хватки та відштовхнути. Вона отримала кілька ударів по животу, обличчю та ребрах.

Мельников збив з ніг дівчину та взявши за ногу потягнув до найближчого дерева. Сил боротися з ним у дівчини не було, тому вона просто лежала задихаючись від дикого болю в грудях та чекала, що ще зробить чоловік.

— Нікуди не йди. Скоро твій рятівник прийде і декорації стануть живими. — Він зло засміявся та сховався за деревами. 

Дівчина поглянула на дивне сяйво, яке було біля землі. Воно виглядало наче щілина під дверима, де виднілися чиїсь кроки, хоча тут не було нікого іншого. Емілі руками впивалася в землю та повзла до тієї щілини. Відстань була коротка, тож попри біль у всьому тілі дівчина повзла.

Залишився лише один метр і дівчина б дотягнулася до шансу вибратися звідси, але в одну мить її потягли за ногу та відтягли до дерева. Все тіло пронизував пекучий біль від нещодавніх ударів. Сили покидали тіло, свідомість затьмарена, дівчина просто лежала та не могла навіть поворухнутися.

За мить Мельников присів біля дівчини та взяв за волосся так, щоб вона дивилася на нього.

— Думала втечеш?! Він от-от зайде і тоді ви помрете. 

— Ти занадто самовпевнений. — Ледь чутно вимовила дівчина і в ту ж мить свідомість покидала її. Останнє, що вона бачила — це Едвін. 

Спочатку був страх в його очах, бо Емі просто зникла на очах, а тоді, коли він побачив Мельникова та те як він тримає дівчину повністю змінився у виразі. Став злий, оскаженів. А тоді Емілі втратила свідомість.

Звіриний погляд Едвіна було неможливо змінити після того, як він побачив непритомну Емілі. Пика Мельникова виражала задоволення. Він дочекався того, що хотів. 

— Запізнюєтеся, пане Едвіне! Я вже зачекався. 

— Ну то дочекався… своєї смерті, виродок. — Прогарчав чоловік до не такого вже й старого Мельникова. 

— Шкода ти не бачив декорацій. Твоя дівчина була у захваті від них. — Сказав чоловік зробивши крок від дівчини та випрямившись та обернувся до Едвіна.

— Мене мало турбує, що ти там зробив. — З цими словами чоловік кинувся на старого. 

Очевидно сила Едвіна була не магічною, тож він злегкістю відбивав атаки Мельникова. Сам же Мельников не очікував цього, але не покидав надії здолати чоловіка. Він витягнув меча, яким мав вбити чоловіка та дівчину, але щось пішло не так.