Розділ 18

Едвін довго не міг заснути, тож вийшов на кухню та увімкнув чайник. Дістаючи чашку та пакетик чаю він почув тихі кроки позаду себе.

— Зробиш і мені? — То була Емілі, яка сором'язливо потягнула рукав сверту та закусила нижню губу. 

Чоловік кинув короткий погляд на дівчину та погоджуючись кивнув. На його вуста грала мила посмішка від виду коханої.

— Цукор? — Чоловік запитально вигнув брову.

— Так, одну ложечку, будь ласка. — Дівчина легко посміхнулася та коли він відвів погляд вивчала його тіло. 

Емілі не знала, як почати розмову. Тим часом чоловік вже поставив горнятко навпроти дівчини.

— Дякую! — Вона зробила ковток чаю. — Чому не спиш? — Її погляд знайшов карі очі чоловіка.

— Не можу заснути. А ти? — Його очі наповнилися теплом та турботою і він не зміг стримати легкої посмішки.

— Я теж. — Вони не відводили очей одне від одного.

— Розкажи мені про те, що сталося тоді... Будь ласка. — Він говорив м'яко, без натиску. 

— Коли я віддавала квітку смерті, то вона вже знала моє ім'я і сказала, що ми побачимося... дуже скоро побачимося. — Дівчина відвела погляд на горня. — Я спитала її чому. Вона лише сказала, що скоро дізнаюся, а тоді... 

— Емі, благаю скажи мені правду. Я хвилююся за тебе.

Едвін стояв поряд, але ще більше скоротив відстань між ними. Він взяв дівчину за плечі та розвернув її до себе, а тоді обома руками охопив її обличчя та змусив тим самим дивитися йому в очі.

— Але ти теж не казав мені всієї правди. Брехав і не підпускав до себе близько. — Сльози навернулися на очі дівчини. Вона стримувала їх як могла.

— Пробач, що не зміг тоді нічого розказати. Настане момент, коли я зможу тобі все сказати. Повір мені, будь ласка. — Чоловік притиснувся своїм чолом до її та пильно дивився на дівчину. Вона ж закрила очі та сльози все ж ринули з очей. Він обережно прибрав сльози.

— Як я можу тобі вірити?! — Емі казала це тремтячим голосом, а чоловік лише ніжно поцілував її у чоло.

— Пробач. Пробач, що не можу всього сказати, але повір я ніколи б не використав тебе. — Він міцно та водночас ніжно обійняв її цілуючи в скроню.

— Це могло вбити нас двох, тож вона сказала знайти одного чоловіка і повідомити її. Він дуже добре переховується, тож вона сказала, що я впораюся з цим, але... — Сказала дівчина коли заспокоїлася і обіймала чоловіка.

— Але? — Едвін чекав будь-що погане.

— Вона сказала, що ми з тобою разом знайдемо його швидко. Чому вона вказала на тебе? — Дівчина трохи відсторонилася та поглянула чоловіку в очі. Її цікавило чому саме він.

— Поки я працював тут без тебе, я був детективом, тож схоже вона чула про мене. Я мав значні успіхи в кар'єрі, можливо тому вона знає, що зі мною ти впораєшся швидше. — Кароокий говорив спокійно, чим заворожив дівчину.

— То ти мені допоможеш? — З надією в очах спитала вона.

— Звісно ж допоможу. Я би допоміг навіть якщо б ти не просила. — Чоловік знов поцілував її в чоло та притиснув до себе.

— Чому ти не можеш мені сказати про свої проблеми? — Дівчина міцніше обійняла його, наче очікувала, що він буде тікати.

— Не хочу, щоб ти хвилювалася. Не хочу, щоб ти постраждала. — Останню фразу він сказав тихо.

— А є причини для хвилювання? — Вона трохи відсторонилася, щоб бачити його очі.

— Послухай, ти мені дуже дорога. Якщо з тобою станеться щось то це буде моя провина. Я не зможу собі цього пробачити. Тому тримаю тебе на відстані. Мені важко бути не поряд з тобою, але інакше я не можу.

— Ти щось приховуєш від мене?! Чому не можеш сказати про це? Ми би змогли вдвох впоратися. — Емілі поглядом благала його розказати все.

— Емі, ти моє слабке місце. Якщо вони знатимуть про тебе, то зможуть нашкодити тобі. Я цього не витримаю. Не витримаю втратити тебе ще раз. 

— Хто вони? Скажи мені, будь ласка. Я хочу знати.

— Що ж ти зі мною робиш?! — Вони дивилися у вічі одне одному. Чоловік заправив пасмо волосся дівчині за вухо та ніжно водив по щоці своїми пальцями.

— То? — Вона хотіла знати відповідь.

— Привиди минулого. Я хотів, щоб ти не була під прицілом, але ти... найбільша моя слабкість. Коли зробив тобі боляче, думав лише про твою безпеку, але потім ці обставини і куля. Сама доля заборонила покидати тебе. — Він криво посміхнувся. — Я знаю, що був неправий. Пробач. 

— І ти пробач за сестру.

— Ти не повинна вибачатися. Вона колись повернеться і вже не буде злим духом. Все буде добре. І... я би ніколи не обрав нікого окрім тебе. — Кароокий притиснувся своїм чолом до її. — Тоді... в тому маєтку я знав, що сестра хотіла заволодіти силами реліквії нашої сім'ї, але вона не знала, що єдиною власницею була... ти. 

— Що? — дівчина здивовано поглянула на чоловіка.

— Ця реліквія передається з покоління в покоління по чоловічій лінії, але... власники не вони, а їх жінки. А точніше ті, кого вони покохали. І знаєш... я не зможу покохати когось окрім тебе, Емі. — Дихання стало важким в обох. — Я кохаю тебе, моя Емі! Я так сильно тебе кохаю, що не в змозі стримати своїх почуттів. Думаю про тебе щосекунди кожного дня, де би я не був.