Розділ 17

— Ти не поїдеш одна. — Чоловік схопив її за лікоть та притягнув до себе. Їх очі зустрілися. В будинку більше нікого не було. Едвін чекав поки дівчина вийде зі своєї кімнати і от дочекався.

— Вчора ти сам сказав, що я забагато беру на себе, а потім пішов. І я не казала, що мені не треба чиясь допомога.

— Так, але я ж не сказав, що покину тебе отак?! І до того ж тобі точно потрібна буде допомога. — Він говорив спокійно та впевнено.

— У які ігри ти граєш? Що в біса в твоїй голові, Едвіне? Я вже казала. Я не дам гратися зі мною. 

— Я не грався. Ніколи. Все дуже складно, насправді... це складно пояснити, але тобі не варто лізти у мої проблеми. Я сам можу впоратися з ними. І брати на себе забагато ти теж не зобов’язана. — Дівчина забрала свою руку з його міцної хватки, але не зробила ні кроку від нього. 

— Нехай... не можеш мені довіритися?! Чхати. Та не думай, що отак ти зможеш залишатися довго поруч зі мною. — Вона розвернулась і пішла до автомобіля, чоловік лише шумно видихнув та попрямував за дівчиною.

Сім'я дівчинки була заможною. Будинок був настільки величезний, що в ньому можна було заблукати. 

Емілі пройшла першою в будинок і відкрила рота від здивування. Навколо все було вишуканим і подекуди стояли вироби з чистого золота. 

Домогосподарка провела дівчину та чоловіка в залу, де їх вже чекали батьки дівчинки та дідусь. 

— Ми прийшли поговорити про вашу доньку та онуку. — Дівчина почала говорити до батьків та чоловіка, який дивно себе поводив. Дідусь дівчинки явно щось приховував та нервував.

— Що саме ви хочете дізнатися? — Батько дівчинки був стурбований приїздом Емілі та Едвіна.

— Певно ви знаєте, що ваша донька в небезпеці. Тож, суть питання у тому чи знаєте ви чому? — Батьки схвильовано дивилися на дівчину. У матері очі наповнилися сльозами.

— Ми зверталися до багатьох спеціалістів, але всі, як один казали, що винен у цьому родич. Ніхто не сказав, хто саме, але всі казали, що це хтось з ближніх родичів, але ніхто нічого подібного не робив. — Емі поглянула на дідуся і побачила, як паніка охопила його.

— А ви щось чули про це? — Зеленоока вивчала емоції на обличчі чоловіка.

— Я нічого не чув. І вважаю, що вони несуть маячню. Це дурне дівчисько не таке цінне, як вважають інші. З глузду з'їхали вже. Як вона слабка, то хай помре вже. Лише нерви тріпає... — Слова його добряче вдарили по серцях батьків.

— Батьку! — Крик ледь не оглушив усіх присутніх. Батько дівчинки був злий. — Не смій про неї так казати. Вона моя єдина дитина.

— Може вона й єдина твоя дитина, але ти не єдиний мій син! І якщо ви не спромоглися дати мені онука, то мій другий син, зможе мені подарувати таке щастя. — Ця новина приголомшила всіх присутніх.

— Що ти верзеш? Це так старість на мозок впливає?! 

— Олю, поклич Даніеля. — Покоївка повернулася за дві хвилини з хлопцем, якому на вигляд було приблизно двадцять п'ять років. 

Емілі дивилася на людей зі сторони, а тоді заглибилася у себе і оглянула усіх присутніх іншим поглядом. У того самого Даніеля була квітка безсмертя. 

— Він носить нашу сімейну реліквію. Він твій брат і він кращий за тебе та те неслухняне дівча. — Обурливий тон чоловіка розносився кімнатою.

— Що це в біса за сімейна реліквія? Вона з повітря взялася?! — Батько дівчинки не міг второпати про що йдеться мова.

— Я власноруч її здобув. Очевидно, ти не виправдав моїх очікувань, тож не вартий її. Ти не вартий навіть називатися моїм сином. — Ситуація загострювалася.

— Якщо це так, то ми більше не сім'я. Той, хто готовий зазіхнути на життя моєї доньки мені не рідня. — Чоловік встав та пішов геть забравши дружину. Вони забрали дівчинку та Едвін встиг взяти їх номер, щоб пізніше зв'язатися з ними.

Повернувшись до реальності Емілі вже знала, що треба робити. Тож, спершу вона повідомила Едвіну, що треба було зробити, а тоді прийнялася до роботи.

Чоловік спершу попросив поглянути на перстень, який був тією самою реліквією, але йому відмовили. Тоді дівчина затримала чоловіка, а Едвін намагався зняти перстень з хлопця, але в кімнату забігли охоронці. Їх було двоє, тож ситуація трохи погіршилася. 

Дівчина намагалася затримати охоронців, але сили виявилися не рівними, тож один з них все ж прорвався до хлопця.

Едвіну вдалося зняти перстень. Він сховав його в потаємну кишеню куртки та поклав на лопатки охоронця і хлопця.

— Емілі, зараз! — Едвін крикнув дівчині і та сіла в крісло і почала медитувати. А тоді ввійшла в тонкий світ і забрала у хлопця квітку смерті. 

Вона покликала тричі смерть і та прийшла.

— Ти все ж зробила це. — Дівчина простягнула квітку та віддала смерті.

— Я зробила свою частину угоди. Ти пообіцяла, що більше не займатимеш дівчинку. 

— Вона житиме, я дотримаю свого слова. — Квітка засяяла в руках смерті. — Схоже ми дуже скоро зустрінемося, Емілі.

— Звідки ти знаєш моє ім'я? І чому дуже скоро?

— Квітка сказала твоє ім'я. Щодо зустрічі, то ти сама скоро все зрозумієш. — Не встигла дівчина нічого сказати, як смерть пішла.