Розділ 16

— От дідько! — Шипить Емілі, коли випадково проливає на руку гарячу каву. Швидко ставить чашку на стіл та відкриває кран з холодною водою. Рука почервоніла. День закінчувався з нервозністю, яка лише підвищувалася. Втім дівчина знала, як заспокоїтися, тож одягнулася та пішла до бібліотеки. 

Бібліотека була відкрита, але там нікого не було. Дівчина пройшла до стелажів, де стояли книги з потрібною інформацією, але гучний звук дверного замку привернув увагу дівчини. 

Вона обернулася та йшла у напрямку дверей, але потім їй стало неспокійно і вона зупинилася перед останнім стелажем. Почувши кроки у її бік вона повільно дістала кинджал, який завжди носила з собою та почала йти назад, а тоді пірнула між стелажами. 

Кроки ставали ближче і ближче, але Емі вже була готова нападати. І от... крок... дівчина збиває з ніг чоловіка, але йому вдається встояти. Незнайомець добряче налякав її.  

— Ти хто такий? — Дівчина притискається його обличчям до підлоги.

— Я робітник. — Зеленоока послаблює хватку і він робить ривок, скидає її зі своєї спини і користуючись моментом притискає хустинку до обличчя дівчини так, що закриває їй носа та вуста. Вона непритомніє і чоловік несе її до своєї машини. Це була величезна помилка — послабити хватку.

Емілі приходить до тями і бачить довкола темне приміщення, де горить одна лампа. Це покинута багатоповерхівка, що не мала зовнішніх стін. Дівчина прив'язана до стільця, руки зв'язані позаду, а ноги прив'язані до ніжок. Перед нею стоїть той самий чоловік і нервово смикає ногою на когось чекаючи. Це було помітно по тому, як він виглядав на дорогу. 

— Може все ж скажеш, що тут діється? — Емілі підняла на нього погляд та примружила очі.

— Скоро дізнаєшся. — Нервово відповідає чоловік.

— Я зістарюсь чекавши.

— Хах... Краще помовч. — Нервовий смішок зірвався з його вуст.

— А то що? Рота заліпиш? — Чоловік злобно дивиться на дівчину, а вона лише задоволено шкіриться у відповідь.

— Запхаю ганчірку.

— Ого, містер оригінальність... Не дочекаєшся ти того кого виглядаєш. 

— От що ти за бісова дівка, га?! Верзеш всяку маячню.

— Ти не перший, хто це каже. — Він спантеличено дивиться на неї.

— Що?

— Ну-у... про маячню. Ти не перший кажеш. 

— Той не дивно. Язик без кісток.

— Може угоду укладемо?

— Яку? Під монастир мене хочеш підвести?

— Ти мене відпускаєш, я тобі заплачу пристойну суму і ти їдеш звідси.

— Ти кого намагаєшся обманути? — Він примружив очі та нахилився до неї дивлячись в її очі, що вже палали небезпечним вогнем. Вона вже хотіла діяти і навіть мала план.

— Тебе?! — Наче вгадує відповідь сказала вона.

Кроки позаду чоловіка стали все гучнішими. Це була точно жінка, бо підбори цокали по підлозі так гучно, що вуха закладало.

— Емілі! А ти не змінилася. — Жіночий голос почувся позаду чоловіка. З тіні вийшла молода жінка в чорному класичному костюмі, чорному капелюсі та високих чорних підборах. Її гострі риси обличчя яскраво передавали стервозний характер, а макіяж передавав її лихі наміри.

— Давно не бачилися, Джейн! — Емі награно посміхнулася. — Це отак ти свою давню подругу на каву кличеш? — Жінка лише розсміялася.

— А ти кумедна. В минулому ти теж такою була. Бачу ти зовсім не змінилася.

— То ти... ем... чого ти хочеш? — Дівчина примружила очі та запитально поглянула на жінку.

— О-о, люба моя Емілі! Коли ти пішла мені було так сумно, що захотілося тебе повернути. Справи без тебе погано йдуть.

— Брешеш! І навіть не червонієш. 

— Тебе ніколи не можна було провести, завжди знала правду. Ну що ж... мені треба, щоб ти повернулася. — Її тон став більш серйозним і твердим.

— От біда... та я не повернуся до тебе. Наша співпраця вже давно завершилася. — Дівчина надула щічки, як мала дитина і дивилася на жінку, а тоді додала більш серйозно. — Колись ми були подругами і створили хорошу справу, але ти почала проводити незаконні махінації, тож тепер навіть не мрій про моє повернення. Вчись відпускати людей, люба. — Джейн дала ляпаса Емі, а тоді стряхнула руку та зробила крок назад.

— Я вже казала тобі, що не варто мене злити. Я страшна в гніві.

— Та ти що?! Ти почула про мої здібності та прибігла, як собачка, щоб забрати мене і використати, але хріна ти отримаєш, стерво!

— І чому ж це, серденько? Думаєш твоїх охоронці прибіжать та врятують тебе? Та їм начхати на тебе. Для них ти величезна проблема, якої вони хочуть здихатися. Чи ти ще не зрозуміла? Вони всі прийшли тебе вбити.

— Верзеш дурню та ще й... — Емілі хитро посміхнулася.

— Договорюй... договорюй кажу! — Жінка зірвалася на крик, бо її розізлила поведінка дівчини, а тоді підійшла ближче і схопила за волосся дівчину.

— Ти не знаєш ні мене, ні тих з ким я працюю, але розкидаєшся словами так, ніби прожила наші життя. Не раджу бути такою самовпевненою. Іноді в житті трапляються несподівані повороти. Наприклад, як оцей. — Дівчина махнула головою за спину жінки.