Розділ 15

Емілі заповзла у своє м'яке ліжко та сховалася у теплий плед, але згадавши, що треба випити ліки піднялася та попрямувала на кухню. Там в шафці була аптечка, де вона витягла потрібні ліки.

— Ти захворіла? — Крісті з Нейтом готували вечерю. Дівчина відірвалася та стурбовано дивилася на Емілі.

— Трохи є. Відпочину і все пройде. — Емі вже хотіла йти, але Крісті знов запитала.

— Ти спустишся на вечерю чи може тобі занести? 

— Я... швидше за все я засну, тож... я сама пізніше вийду і щось зроблю собі поїсти. Не впевнена, що найближчі чотири чи п'ять годин захочу їсти. Але дякую! — Вона м’яко посміхнулася подрузі.

— Тоді добре. Іди відпочивай. 

Тільки-но дівчина повернулася до виходу, як врізалася у когось. Це був Едвін. Він тримав її за плечі, бо вона похитнулася, а тоді витяг з внутрішнього карману куртки охолоджуючі пластирі на чоло і простягнув дівчині. Вона стояла не розуміючи, що відбувається. Сил не було, щоб сперечатися з ним, але їй було цікаво.

— Що це? — Їх погляди на мить зустрілися.

— Це пластирі від жару. Візьми їх, з ними тобі стане легше.

— Щиро дякую, але навіщо ти це робиш? — Голова паморочиться, в очах все пливе, вона ледь стоїть на ногах і вже не розуміє, що відбувається. 

— Емі, тобі треба відпочити. — Дівчина похитнулася і чоловік підняв її на руки і поніс в її кімнату.

— Схоже у нас тут назріває ще одна парочка. — Нейт хитро посміхнувся. 

— Ти про себе з Майком? — Підколює Крісті і в цей момент на кухню залітає Майк. Як завжди вчасно.

— Ви згадували про мене? — Веселим тоном промовляє чоловік.

— От як ти це робиш? Тільки згадаєш про тебе, а ти вже тут як тут. — Дівчина запитально глянула на нього.

— Я нутром чую, як хтось про мене говорить. — Кімната заливається його сміхом.

Тим часом Едвін заніс дівчину в кімнату та поклав на ліжко. Відкривши пластирі, один наклеїв дівчині на чоло. Вона вже майже втратила свідомість і ледь могла зрозуміти, що відбувається навколо. Чоловік же дав їй ліки, які вона ще не випила і допоміг запити їх. Обережно та з турботою поклав її на подушку та вкрив пледом, який сповз. 

Тільки-но чоловік нахилився, щоб трохи поправити подушку, як Емілі притягла його в обійми. 

— Не йди. — Прошепотіла вона на вухо чоловікові і міцно стиснула руки навколо його шиї.

Чоловік лише ліг поруч та обійняв у відповідь. Йому кортіло лишитися назавжди в її обіймах, але він не міг, тому скористався моментом, щоб побути разом з нею. Знов вдихнути її запах, обіймати та бути поруч. Він знав, що це ненадовго, але все ж хотів цього. 

Коли дівчина прокинулася вже була глибока ніч. Вона відчувала, що притискається до чоловіка, а він обіймає її за талію одною рукою, а іншою пірнув у її волосся. 

Температура спала, Емі хотіла їсти, але не хотіла вилізати з його обіймів. Вони пахли безпекою, теплом, затишком і неймовірною турботою. Вона не відчувала цього вже давно, тож не хотіла покидати такі бажані обійми. Вона втиснулася в нього ще сильніше та знов поринула в сон, та коли прокинулася через годину, його вже не було поруч. 

Дівчина спустилася на перший поверх та попрямувала на кухню. Там вже горіло світло та дуже смачно пахло. Хтось готував її улюблений суп. Коли вона хворіла, то готувала собі особливий суп, який допомагав їй швидше одужати. 

Емі вже знала, що лише одна людина могла його приготувати, тож невпевненість заволоділа нею і вона стояла перед дверима не в змозі зрушити з місця. Вона і хотіла, і боялася заходити. 

І все ж набравшись сміливості вона невпевнено крокувала на кухню. Едвін стояв у оверсайз синій футболці та спортивних сірих штанях. Дівчина ж обперлася на стіл стегном та розглядала його зі спини, поки чоловік мішав суп в каструлі. 

— Свердлиш мене поглядом, бо хочеш вбити? — Брюнет повертається та запитально підіймає свою брову. Дівчина все ще витріщається на нього, вивчає широку м'язисту спину, а тепер вдивляється в його очі кольору молочного шоколаду. 

— Ні. Ти мав сміливість приготувати суп... мій улюблений. Тож, мені не треба стояти біля плити ще годину і чекати поки він зготується. — Едвін лише кивнув, показуючи, що зрозумів дівчину та злегка посміхнувся.

Емілі всілася на стільчик та сперлася головою на руку зацікавлено дивлячись на чоловіка.

— Як ти почуваєшся? — Він помив дошку та ніж, якими нещодавно нарізав кріп і витер руки.

— Вже краще. Температури схоже вже нема, але слабкість у тілі схоже поки нікуди незбирається. — Чоловік спробував суп та перевірив на готовність картоплю.

Коли суп був готовий чоловік насипав для Емі та поставив навпроти неї тарілку та склянку теплої води.

— Ти не будеш? — Вона з надією спитала чоловіка.

— Ні, я готував його для тебе.

— Отруїти мене вирішив? — І засміялась помішуючи гарячий суп в тарілці.

— Якщо смієшся, то точно краще стало. — Емілі чихнула. — Будь здорова! Правду кажу. — Він мило посміхнувся.