Розділ 4

Жовта зірка, що зігріває Терру-201, і за традицією називається колонізаторами планети сонцем, — хоча в зоряних каталогах має, звісно ж, зовсім іншу назву, — лагідно зігріває оголені і спітнілі тіла. Ніка закинула мені на живіт струнку ніжку, примостилася на плечі і дрімає… Я б теж не відмовився, але хтось повинен пильнувати. А ця почесна справа покладається на плечі чоловіків уже бог зна котре тисячоліття поспіль. Мабуть, з тих часів, коли у Всесвіті з’явилися перші люди. Тож доводиться підтримувати традиції… Що я і роблю.

А заодно і за Рексом одним оком слідкую.

Так, я його таки ініціював… На прохання Ніки. От і бродить навколо міні-тиранозавр, зацікавлено принюхуючись до всього і пробуючи на зубок. Ну, як міні? Під сімдесят сантиметрів ростом і п’ятдесят кілограмів живої ваги. Одне добре, що це не реальна жива істота, а системний юніт. Що значить, для розвитку йому потрібне не сире м’ясо, а лише пункти досвіду. Які він може як сам заробляти, так і отримувати від господаря. На даний час я встановив йому квоту у п’ять процентів, і цього вистачило, щоб Рекс за дві доби скакнув одразу на третій рівень. Характеристики йому система прокачує сама, на це я впливу не маю. Але, може, воно й на краще. Бо я поняття не маю, які параметри найкращі для динозавра.

Так що лежу, насолоджуюся відпочинком, після усієї круговерті, а щоб ненароком не заснути — гортаю подумки події останніх днів. А їх таки трохи назбиралося… І багато говорилося-думалося, і літали, і стріляли… Одним словом — мозковий штурм і зачистка поляни, перед переходом на новий етап.

Вислухавши наші з Нікою думки, що до подальшого протистояння Ксенджам, наш Степан Олегович завис майже на сорок хвилин… А коли увімкнувся, то видав уже справжню програму дій… Залишивши кінцевий вибір нам. Чому вибір? Бо способів ефективної протидії інопланетянам було принаймні кілька.

Перше, що повідомив ШІ, це те, що у нього немає можливості прямого підключення абонентів до Системи. До тих пір, доки на орбіті знаходиться флот Ксенджів і їх ретранслятори блокують вихід у глобальну мережу, його можливості суттєво обмежені. Але є спосіб… Просто ініціацію, себто підключення треба буде проводити в два етапи. Спершу я маю ввести людину в систему, як свого супутника, а вже після цього ШІ завершить ініціацію, зробивши її автономним абонентом. Бо така дія потребує значно менше енергії… Степан Олегович вжив інший термін, але я розшифрував його так, як було зрозуміліше. Загалом він багато ще чого говорив, але я не надто вслухався… Теорія ніколи не була моєю сильною стороною. Та й, зрештою, для цього у мене є Ніка. У неї інтелект краще прокачаний. Куди нагляднішою була безпосередня демонстрація.

В тому плані, що наступної миті я отримав повідомлення Системи.

«Увага, Абонент 00001/1 примусово покидає групу!»

— Не зрозумів?! Ти що зробив? Куди Ніка поділася? Чому її викинуло з групи?

Замість ШІ відповіла дружина:

— Ой! Максе! Я стала повноцінним гравцем. Як ти… Я тепер Абонент 00002! Чуєш?

— Чую… — почухав я потилицю. — І вітаю… То он як це працює?.. Ха… Так ми цю штуку моментально провернемо. Спершу ми з Нікою приймемо двох у свої групи… Ти їх… ммм… активуєш. Далі це саме зроблять четверо… Далі — вісім… шістнадцять… тридцять два… Гм… Скільки ти казав потрібно активних гравців, щоб Система нас побачила?

«Щоб глобальна Система побачила нашу локацію, не зважаючи на перешкоди Ксенджів, потрібно не менше п’яти сотень абонентів. Але активувати їх буде не так просто, як ти полічив… Приймати у групу супутників можна лише після досягнення двадцятого рівня» 

— Не зрозумів? А як же тоді я прийняв Ніку? Я точно не пригадую, який у мене тоді був рівень, але точно ще не двадцятий.

«То була разова акція… Так би мовити, бонус першому гравцеві»

— Зрозумів… Що ж, це, звісно, дещо пролонгує процес, але не критично. Просто, доведеться докласти зусиль і у максимально короткий термін прокачати до двадцятки Ніку. Їй залишилося всього три рівня взяти. А потім — впритул зайнятися наступними двома… Організуємо полювання на динозаврів… Тих же квергів пошукаємо… За них досвід непогано капає. Ага… за бої на Арені, теж система не скупиться… Гм… Одним словом, це всього лише питання часу. В решті решт — головне почати. Ми стільки років просиділи під куполами зовсім нічого не роблячи, що кілька зайвих місяців зовсім не критичні…

«Не можу не погодитися…»

Ніка прокинулася, потягнулася і мило посміхнулася, збиваючи мене з думки.

— Не спиш?

— Та так…

— Пильнуєш наше маля? — дружина сіла і повернулася в бік Рекса. — І як він?

— Освоюється… — потис я плечима. — А ти чого схопилася? Подрімала б ще трохи.

— Душно… хочу скупатися…

Дружина граційно підвелася і злегка погойдуючи стегнами, рушила в бік озерця, біля якого ми стали табором. Оскільки на ній не було нічого, окрім блискучої опаски генератора силового поля, що лиш посилювала звабливість дівочого тіла, я мимоволі задивився. Але одразу ж стріпнув головою, проганяючи спокусу. Четвертий раз за дві години — перебір. Це вже не любощі, а повноцінний спаринг. При чому, система нашу «гімнастику» ігнорує. Не даючи навіть одного пункту досвіду.

— Ти не хочеш? — гукнула Ніка, уже зайшовши у воду по пояс. — Водичка супер…