Розділ 3

 — Ну, що там? — нетерпеливо озвалася дружин. — Знайшов?

— Як тобі сказати… — я вчергове прокляв подумки усіх торговців разом і кожного зокрема. — Є… І бронескафандри… навіть g10+. І екзоскелети… Але ціни, люба… Не на наш гаманець. Найдешевший починається від п’ятдесяти тисяч. Трясця… От звідки вони їх беруть? Адже перший закон торгівлі — попит формує пропозицію. І що? Тут є ще покупці окрім мене? То чому б єдиному клієнтові не зробити знижку?

— Мабуть, тому що ціни сформовано з врахуванням покупної спроможності усіх, хто під’єднаний до системи. Взагалі… А не лише наша локація.

— Гм… Так, мабуть, ти права. Про це я не подумав. Однак, нам від цього не легше… Трясця!

— Не переймайся… Видихни… Завжди є вихід… Треба лише добре подумати, або… запастися терпінням і дочекатися слушної миті.

— Угу… — буркнув я. — Чарівника на блакитному гвинтокрилі… Котрий змахне чарівною паличкою, і розрубить всі проблеми.

— Не завадив би… — зітхнула Ніка, наче й справді вірила, що подібне можливе.

«Вітаємо! Ви виконали приховане завдання «Реактивація». Завдяки вашим зусиллям ШІ Центру Управління Терра-201 перезавантажено і виведено на робочий режим. Винагорода — 10 000 пунктів досвіду вам і 5 000 — супутнику. 10 000 золотих кредитів.

Вам доступне нове глобальне завдання. Бажаєте ознайомитися? Так/Ні?»

— Вау! Ніка! Він таки прилетів!

— Гей, Максе, з тобою все гаразд? — стурбовано запитала дружина. — Хто прилетів?

— Чарівник… На гвинтокрилі… — відказав я, натискаючи кнопку відмови. Не до завдань зараз.

«Ви хочете відмовитися від завдання зовсім, чи відкласти ознайомлення на потім? — уточнила система. — Попередження! Якщо ви підтвердите відмову, отримати це ж завдання повторно не буде можливо! Будьте уважні, даючи відповідь!»

Звісно, я не збирався рубати кінці, то ж натиснув «Розглянути пізніше»

«Прийнято. Ви в будь-який час зможете повернутися до розгляду, зайшовши у список завдань»

— Та добре, добре… Не відволікай…

— Максе! — стурбованості в голосі Ніки побільшало. — Ти не відповів. З тобою все гаразд?

— Так, так… не хвилюйся, люба. Просто нам з тобою щойно зарахували виконання ще одного завдання і, відповідно, підкинули грошенят. Так що принаймні на один антигравітаційний скафандр нам тепер вистачить. Я вибираю, котрий взяти. 

— Ааа… Добре… А то я вже не знала, що думати…

— Так, так… — відказав я невпопад. — Уже, практично вибрав. Не найкраще зі списку, але непоганий. І в ціну вкладаємося… Беру.

Пара натискань уявних кнопок, і одяг на мені змінився. Бронекостюм для роботи на поверхні Юпітера і тому подібних планет-гігантів на вигляд нічим не відрізнявся за попередній, але різницю я одразу відчув. Дихати стало легше, а рука, котрою я машинально потягнувся до підборіддя, піднялася майже без спротиву. Так, наче я стояв по груди у воді.

— Живемо! — весело оголосив я. — Працює… Зараз виберуся назовні і спробую знайти вимикач пастки.

— Ти хоч уявляєш, як він виглядає?

— Без різниці… — потис плечима. — Буду трощити все, що трапиться на очі. В першу чергу, енергетичні вузли. Раніше чи пізніше, спрацює.

— Тоді тобі краще увімкнути сканер. Пошукай у налаштуваннях скафандра… Його можна виставити так, що ти бачитимеш усі активні енергетичні потоки. Простіше буде шукати.

— Дякую… Не подумав… Ну все, вилажу…

Керуючий центр флаєра якусь мить опирався наказові, вочевидь, зважував ступінь загрози, але, врешті поступився і відчинив двері. 

Скафандр спрацював на відмінно. Повної свободи рухів не було, але в цілому, не критично. Коли я бігав на тренуваннях по спортзалу, несучи на плечах спаринг-партнера чи когось із тренерів, було навіть важче.

Побіжно знайшов потрібне налаштування шолома, і в ту ж мить побачив навколо ціле мереживо жовтих ліній. Товстіших і тонших… Декілька з яких зникали під днищем флаєра. Але вони мене цікавили в останню чергу. Перебити енергетичний канал з бластера, ще та морока. Потрібна крупніша ціль — розподільчі вузли.

Один з таких павучків знайшовся метрах у десяти, ліворуч.

Підійшов ближче, прицілився…

— Пшшш… — заряд плазми вдарив у обрану точку. Та мигнула кілька разів, і промені, що виходили з вузла, погасли. В тому числі і один, котрий йшов до флаєра. Але лише один… Зоставалося ще чотири.

— Як там у тебе? — про всяк випадок поцікавився у Ніки.

— Стало трохи комфортніше… — відказала дружина. — Але не дуже. Все ще тисне…

— Нічого. Головне, метод працює… Зараз розберуся з рештою…

Прослідкував поглядом по ще одному променю і знайшов черговий вузол…

— Пшшш… — це я із вередливості спалив розподілювач, що трапився по дорозі. Зганяв злість… Усе тут рознесу… Щоб Ксенджам легше було нову базу закласти, аніж стару відновити.

Гравітаційну пастку вдалося вимкнути лише після того, як обрізав усі промені, що тяглися під флаєр. Вочевидь, вона вимагала багато енергії, бо їх було аж шість.