26. Віка

Коли я чекаю на батька, то чомусь відчуваю хвилювання. Він дуже рідко викликав мене до себе. Я так злилась на нього за тих молодих коханок, що не хотіла бачити, і він це прекрасно знав. 

Я б і сьогодні, певно, проігнорувала цей "виклик", але мені не хотілось йти додому. Не хотілось бачити маму і Ореста, бо вони б нагадували мені про Славу… Може, мені взагалі зʼїхати від них? 

Батькова секретарка відволікає від думок:

— Віко, ви можете зайти. 

Я киваю і встаю з крісла в приймальні і йду до кабінету батька. Заходжу, прикриваючи за собою двері, і вітаюсь:

— Привіт, ти хотів мене бачити? — питаю, сідаючи на крісло навпроти його столу. 

— Так, мила, — добра батьківська посмішка, сповнена фальші. — Як справи на навчанні? 

— Все нормально, — я сковтую слину. — Ну, був нюанс з одним заліком, але я все пересклала. 

— Я в тобі не сумнівався, — він продовжує посміхатися. — Ти як моя спадкоємиця завжди виправдовувала покладені на тебе сподівання. Я пишаюсь тобою, доню, — забагато улесливих слів насторожують. Я знаю тата, він ніколи не каже щось просто так, його похвала це страва, яку подають перед тим, як він почне щось вимагати. 

— Дякую, — кажу коротко і трохи напружуюсь. Зараз він перейде до основного… Що йому треба цього разу? Коли мама почала зустрічатись з Орестом, він хотів, щоб я допомогла йому шпигувати за ними, і тоді я вперше його ослухалась. Думала, більше він не стане… 

Мені стає страшно, я стискаю руками тканину в кишенях, але так, щоб він не помітив. Не можна показувати, що я боюсь. Я вже перемогла тоді… 

— Як у вас справи з Андрієм? — продовжує розпитувати тато. Він намагається справити враження дружньої розмови. Але є одне але — ця розмова відбувається за його викликом в його кабінеті. 

— Нормально, — кажу коротко. 

— Люба, як ти ставишся до того, що він може зробити тобі пропозицію найближчим часом? 

— Що? — я аж рота мало не розкриваю. — Ні… Тобто, ще дуже рано, ми надто молоді, — беру себе в руки, не можна показувати так прямо, що я ніколи не погоджусь на те весілля. 

— А коли ж тоді сімʼю створювати, як не в молодості? — здіймає брови батько. — Мені здається саме час!  Тим більше, ви ж не дітей одразу робити будете… 

— Ні, поки я не закінчу виш, я не хочу, — продовжую я.

Кажу впевнено і твердо, але всередині тремчу. Я боюсь його. Памʼятаю дещо з тих часів, коли ми ще жили разом. Думала, що вже все в минулому, але коли знаходжусь з ним в одній кімнаті… Коли біля нас більше нікого, я знову це згадую…

— Я все розумію, і хвалю твоє бажання вчитися, — батько скалажає пальці дашком і підпирає нами підборіддя. — Але ми говорили з Олегом, — загдує батька Андрія, з якими у них спільні справи. — І так знаєш за пляшкою бренді якось договорились до того, що хочемо вже й на весіллі погуляти… 

Не обманююсь його тоном. Певно вони з Андрієвим батьком добряче сторгувались. Я не дивуюсь щодо Олега Константиновича. але чи Андрій в курсі цих планів?  

— Ми старіємо, Віко, хочеться вже, щоб діти були прилаштовані, у вас з Андрієм все добре, ти сама сказала, то чому б вам не узаконити свої стосунки? Але перш ніж Андрюша пішов до тебе з каблучкою, я вирішив обговорити все з тобою, підготувати тебе…

— Я не хочу, — все ж виривається у мене. — Ти не змусиш… 

— Вік, ти ж доросла дівчинка. Знаєш, що примушувати я вмію. Але навіщо? Що не так? Що в твоїх стосунках з Андрієм змінить штамп? 

— Відпусти мене… — я встаю з крісла. — Не давай грошей, можеш взагалі забути про моє існування. Я не буду одружуватися. 

— В тобі зараз говорять емоції і підлітковий максималізм, який ще не вивітрився з пубертатного періоду, — в голосі батька зникає благодушність, на зміну йому приходять з дитинства знайомі сталеві ноти. — Але ти попсихуєш, подумаєш і зрозумієш, що татко хоче для тебе якнайкраще. Обʼєднати дві імперії в одну — чудова ідея. І рано чи пізно ти будеш усім цим керувати, коли не стане мене і Олега. Тому, мила, іди і добряче подумай. А через тиждень Андрюша зробить тобі пропозицію. І ти її приймеш. 

— Ніколи! — я швидко йду до дверей, а потім, коли виходжу, з силою гримаю ними. 

Хай він залишить мене без нічого, я не буду одружуватись з примусу… Нізащо!

***
привіт) діліться враженнями