22 Броніслав

Чи мене гедзь якийсь укусив? Чи що відбувається? Дорослий же чоловік, то якого біса я лізу в ці ігрища з Вікою? Має вона свого хлопця, я навіть довідки про нього навів. Спадкоємець фінансової імперії, дуже багатий, дуже розумний. Не якийсь там безвідповідальний мажор, в якого тільки гульки на думці. 

Але саме це мене й бісить. Знайшла собі правильного хлопчика! Він їй не пара. Він не поліз би з нею в чужі будинки малювати графіті на стінах. А чорт! Мені яка справа? 

Певно справа  в тому, що Віка занадто безвідповідально ставиться до свого життя, і ніхто за нею не дивиться. 

Я ходив з цією думкою пів дня. Переконував себе в тому, що просто не хочу для неї неприємностей. Що якщо я не втручатимусь, то обов'язково станеться лихо. Ця її Аліса, яку  я теж наказав перевірити. Але результатів ще не отримав. Але дівчина мені не подобалась. Віка так щиро її захищає, втім навіть не задумуючись, як так вийшло, що щоразу, як Віка потрапляє в неприємності, Аліса виявляється десь поруч. 

Пам'ятаю у мене теж по молодості був такий товариш. Дружили зі школи, і неприємності наші були дитячі звісно — то на річці провалились, я ледве не потонув, то Орест з гаражів упав, зламав руку. Це зараз, будучи дорослим і згадуючи того Діму, я можу сказати, велика доля провини за мої невдачі була на Дімв. Він мене підбурював піти на річку, хоча бабуся й казала, що лід тонкий, і ми туди не маємо йти. Він влаштовував ігри за гаражами, підбурював залізти вище… Можливо, робив то все несвідомо. А можливо — заздрив нам з Орестом, адже ми завжди були дуже дружні. 

Закінчилась наша дружба тоді, коли Діма забрав собі мою дівчину. Звісно, Яна не річ, просто забрати її не можна було. І вона зробила свій власний вибір. Я мав розуміти, що попереду буде ще багато дівчат. Але саме Яну я любив з усім юнацьким максималізмом. Тому подвійна зрада від неї і кращого друга стала тим ножем, що вирізав моє серце. 

Я хотів бодай вберегти Барбі від таких недодрузів, як Діма. І Аліса мені здавалась саме тією подругою, яка заведе в гущавину і покине без сумніву на поталу вовкам. Через заздрість чи ще з якихось своїх мотивів. 

Роздумуючи про це все, я зрештою розумію, що треба поговорити на цю тему з Настею. Орест, звісно, міг би теж сказати своє слово, але мені здається, якщо він почне втручатись  в стосунки матері і дочки, то Віка його зненавидить. Я б не хотів псувати стосунки між ним і новою родиною. Отже нехай краще цапом відбувайлом буду я. 

Часу у мене сьогодні на вечір трохи було. Тому, якщо вже вирішив поговорити з Настею, то не буду відкладати це в довгий ящик. Збираюсь і десь о сьомій вечора приїжджаю до її будинку. Про те, що зустріну там Барбі, намагаюсь не думати. У мене немає жодного наміру з нею говорити сьогодні. Вона зробила свій вибір, а я не збираюсь його змінювати. Хай як би там мене всередині не ламало і не тягнуло до неї — я знаю, це мине. Як минало й раніше. 

А отже не варто грати одне одному на нервах. Я просто виконую свій обов'язок старшого родича. Не більше. 

Дзвоню в двері і чекаю на порозі. Чорт, треба було хоч би торта до чаю купити. Але пізно вже…

Мені відчинає двері Настя. Вона трохи здивовано дивиться на мене, але усміхається і вітається:

— Ой, а що ж ти не сказав, що приїдеш, я б щось приготувала… Та й Ореста ще вдома немає. 

— Я не до нього, — кажу. — Хотів поговорити з тобою, поки він у справах. 

***
ось і чергова глава, діліться враженнями:)  додавайте книгу в бібліотеку, щоб не загубити