Розділ 20. Відшарування

 Розділ  20.  Відшарування   

________________________________

 Життя… Що це?

 Для чого воно дано людині?

 Навіщо вона, людина, бороться за своє щастя, радіє і сумує,  будує будинок, створює роботу і із всіх сил намагається подалати оті проблеми і перепони на своєму шляху… Іноді декому ц вдається і тоді отака людина вважає себе щасливою, а іноді… все іде шкереберть і не так , як мнріялося, як хотілося..

Життя – це постійна боротьба … по великому рахунку – боротьба з самим собою… - а це дуже не простото.  Життя вимагає постійних змін, які відповідно змінюють життя – коло замкнулося. Ми, люди, як ота білка в барабані , ввесь час бігаємо по колу, намагаючись щось вирішувати, чогось добитись і досягти своїх мрій.

А вони, оті мрії, у кожного свої – вожен в своїй узяві представляє їх по-своєму. Кожен має свою уявну реальність, яка може бути зовсім не такою , якою є насправді. Наш розум, наш мозок , виходячі із свого рівня підготовки і життєвого досвіду, формує свою точку зору на реальність, на своє щастя.

Але, при цьому, кожна людина живе по своїх правилах – по своїх принципах, іноді навіть не замислюючись про них. Кожний має свої правила і амбіції – фактично, тіж правила, які превелегірують над іншими. Амбіції – це рушійна енергетична сила Душі людини, вони можуть підняти людино до неймовірних висот , а може і завести в непроглядну темряву…

Одружуючись всі впевнені, що будуть до самої смерті будуть щасливо жити разом, народжувати і вирощувати діточок, але… самі того не знаючи, їх душі живуть кожна своїм життям, намагаючись обєднатись в одне ціла.  Вони, оті душі, не знають мабуть, що це неможливо зробити.

Гармонія душ – от що потрібно для життя!

Воно то так, але якщо таке буває – то, мабуть, родко.

Гармонія – це узгоджіннсть енергетичних коливань душ, які , накладуючись, формують енергетичні піки великої сили, що дає змогу для такої сімї  досягнути неймовірних висот для своїх душ.

Але, на жаль, все зміюється…

Змінюються і наші  Душі на протязі всього життя, набуваючі знань, досвіду, що як результат, компонує мудрість чи дурість.

Навіть любов чи дружба – то є гармонія людських Душ, отих невидимих частот енергетичних коливань , які і формують те, що ми називаємо душею.

Минали дні, минали роки, а життя Антона і Оксани так і не гармонізовалося. Навпаки – їх Душі віддалялись одна від одної і намагалися жити окремо бо так їм здавалося зручніше.

Неймовірні зміни відбувалися в їх душах.

Як і раніше їх обєдновали діти, але … у них було своє життя і батьки поступово відходили для них на другий план.

Мабуть, так і повинно було бути – в кінці–кінців кожна сімя повинна бути сформовано окремо навіть тоді, коли вона ділиться дітьми. І тоді формується Родина – група близьких сімей, маючи при цьому, найстаршого за віком, який час від часу змінюється на більш молодого …

І все знову повторюєься.  Така структура родинних відносин зберігається віками і нічого в цьому дивного немає, але… все-таки дещо є…

Емансипація суспільства і рівні права в частині світу викривляють віками створену стуктуру Родини. Рівність породжує не тільки позитив соціальних відносин, але в той час розриває віками встановлені соціальні відносини в сімї і Родині. Рівність  нівелює функціональні права і обовязки і сімї, створюючі хаос і розбалансування.  Такий стан притаманний цивілізованому світу, в якому важко зрозуміти де жінка ,  а де чоловік, не говорячі уже про те, хто в їх сімях має бути головою.

 Як результат – розлучення, насилля, нічії нещасні діти і викривлені соціальні сімейні звязки. Все більше і більше головну роль в сімї грає жінка, яка по-природі повинна бути берегинею і продовжувачем роду і відповідно – змінювалась роль чоловіка, поступовао звужуючи його права в родинному колі.

Антон підсвідомо розумів це.

Зовсім по-іншому думала Оксана.

З часом непомітні на момент одружуння душевні амбіції Оксана міцніли і на час, коли вона втратила  матеріальну залежність від чоловіка, діти виросли, а з часом сформувався принцип Данко – все для дітей і в імя дітей… Ось з цього моменту і почалося віддоргнення Душ Антона і Оксани одна від одної. 

Антон вже давно зрозумів , що їх з Оксаною Душі практично несумісні – все, що цінував Антон, не цінувала Оксана, все, що подобалося Антону – не подобалося Оксані…

І все ж таки, як не змазаний віз, із скрипом і скрежетом їх сімя  трималася і існувала.

Іще тоді , в ті далекі молоді роки їх знайомства, він , бачачи перед собою приємну і симпатичну дівчину, яку , як йому тоді здавалося, він покохав, Антон питав сам у себе:

« А як думаєш. Антоне, - питав він, - вам буде про що говорити в старості , коли ви залишитися у двох?»

Він памятає, що питав, але не памятає – чи відповів тоді він сам собі на це питання, чи – ні … - не памятав…

От тепер і настав отой час і , як виявилося, говорити було не про що.

             Підтримайте - натистніть кн Відстежувати