Розділ 15. Принципи

 Розділ 15. Принципи

_________________________________________   

    Кожний раз, коли дружина  їздила в Київ на декілька днів, Антон  проводжав її із смутком. Він залишався знов один. Коли – неколи задзвонить телефон – то якось згадає про нього його молодший син, в іноді зателефонує дружина:

• Привіт! Як ти?

Декілька слів і телефонна трубка знову  надовго  замовкала. Антон знову в який вже раз поступову звикав до самотності. Його товаришем знову ставав його ноутбук.

-І Що б я робив без компютера, – крутилось у голові Антона, - це моя єдина віддушина. – Нвеселі думки в котрий же раз знову  кружляди над його  сивочолою головою.

Поступово, десь через день, душа цього чоловіка відходила , він заспокоювався і брався до роботи.

А роботи вистачало.  Було б бажання   - то у дворі  навести лад, то з технікою покопаться, то в квартирі убрать, то їсти зварити.. Ввесь цей час Антон  тягав за собою радіоприймач, з я кого в більшості передавали або новини , або  засідання Верховної Ради.

Швидко пролетіло літо 2015 року.

Знову осінь. Дерева ще не вбралися в золоте вбрання , але з півночі вже дув холодний вітер, а ночі були прохолодні. Цей вітер не приносив дощу, як літом, так і зараз, коли наступила холодна осінь.  На земельній ділянці за будинком вже давно посохло гудиння огірків і тільки два величезні огірки ще висіли , як два поліна, на посоглому гудинні. На клумбах все ще цвіли чорнобривці, а  на городах вже давно викопали картошку.

« Ось так і цей рік проминув. Що доброго він  приніс? – мрійливо все дивився і дивився Антон на небо, на причудливо розфарбовані хмари.- Ах! Закінчилась фарба, а то б сів би, взяв би свої пензлі і малював би..., малював...»

Поступово туга розвіялася і Антон , як і раніше, вже діловити штудірував німецьку мову,  з насолодою грав на баяні , відточуючи техніку двух рук, і час від часу заглядав в телевізор.

Він був сам...

Ніхто і ніщо не противилось його бажанням. Він робив те, що вважав за потрібне. З часом  - через рік, чи більше, ця звичка вкоренилась і він,  Антон, покладався тільки на себе.

Якщо б не хвороби, що стали насідати одна за однуєю, то він вважав би своє положення допустимим. Тим більше, що було заради чого – ось– ось намічався переїзд в столицю.

На жаль уже декілька років цей переїзд відкладався і відкладався. Звичайно були обєктивні причини, але... Антон знав - тоніше догадувався, що є дещо інше в цій справі. Його інтуіція і  свідомість підказували, що дехто не хоче, що б він з Оксаноювсе все ж таки переїхали  до Києва.

І кожний раз, коли додому приїздила  дружина , Антон все чистив і витирав, готовив для неї вечерю. І все ж таки, перше , що робила Оксана , коли переступала поріг – зразу шукала недоліки, докоряючи і виховуючи таким чином його в недбальстві.

Це було неприємно. Дуже неприємно. З часом у Антона назрівала незгода і тоді він протестував, але натомість отримува інший докір:

• Усі чоловіки заробляють, а ти сидиш тут... Я як можу заробляю копійку , а ти...,  а ти...
• Так я ж тут, на городі, дома... Ось переїдемо...,  ось вилікуюсь... – бурмотів незаслужено на його думку  звинувачений   чоловік.

І знову все починалось з початку.

Як же він , Антон, скучив за дружиною і , просто, за спілкуванням з людьми, а тут – на тобі -  отримуй на горіхи... Виховання  на старості...

І знову безсонні ночі від хвилювання, ліки від серця.

Все, що цікавило Антона – музика, поезія, картини, книги – все це дружині було не цікаво. Пустота знову обгортала їхні відносини. І чим довше продовжувалось таке «окреме» життя Антона і його дружини , тим далі і далі вони відділялися один від одного. Все частіше і частіше їм не було чого говорити уже на наступний день після зустрічи. Дружина відчайдушно насідала на роботу по господарству , намагаючись знайти в цьому віддушину, але вже через день – два їй це теж набридало і вона знову з бажанням лаштувалась в столицю – на роботу, на люди.. А він , Антон, знову сам, як вовк  іноді навіть цілими днями не виходячи із двору.

• Оце так життя! – крутилось в голові у чоловіка. – Та нічого... Треба потерпіти ще .

Не знав тоді Антон, що мине зовсім небагато часу і все повториться  знову. Ось тільки тоді буде все набагато гірше...

Минали дні, місяці, роки ... Все залишалось так  само. Тільки відносини з дружтною ставали все гірше і гірше.

• Чого ж так тепер все змінилося? – питав і питав сам у себе Антон.  – Раніше було все по іншому.

І тоді одної наступної безсонної ночі, коли думки не вилазили з голови, а серце калатало як бубен, йому прийшла думка:

« Річ в тому , що їхні інтереси, освіта в силу життєвиї обставин за всі ці роки сімейного життя поступово не вирівнювались, а навпаки – віддалялись до крайньої межі,  як би не намагався Антон зацікавти  спільними інтересами дружину...  - От воно що! – ця проста істина стала зрозуміла , як ніколи. Він весь час вчився і поповнював свої знання, а дружині було то ніколи, то не цікаво»

•  То хто ж в цьому винен?