Сумісність

Розділ 4. Зрілість

         Розділ 4.  Зрілість

________________________________________

      „Думи мої думи, думи мені з вами… -  чомусь повторювались слова великого  поета, - як швидко  пролетіли роки !  Ще зовсім недавно – ось тільки вчора – мені здавалось , що життя безкінечне.  Так хотілося якнайшвидше  закінчити інститут і стати самостійним.

        Ось тільки що це те таке, самостійність ?”

         Антон важко зітхнув,  взяв люльку,  забив вузьку горловину табаком і  зупинив погляд на  синиці, що  усілася як раз попід вікном на  тонкій  гілочці  липи, що розпустила свою крону аж до вікон .  Пташечка безтурботно  перескакувала з одної гіллячки на іншу і час від часу  зиркала по сторонам.  „ Ось і я колись  , в молодості, так  безтурботно сприймав життя – чомусь збрело порівняння в голову Антона . -  Зараз все по іншому… Зараз, чомусь,  все  бачиться  наперед і , здається, що всі про це повинні знати – це ж так просто і ясно! „

         Кажуть – до п’ятдесяти років людина йде вгору, а вже після – згори.  Іншими словами – кожному в цьому житті Господь дав долю  - свій  шлях широкий. І вже тоді, коли  доберешся на вершину гори своєї долі , то видко все, що було раніше і вже, при бажанні, можна вгледіти  і те, що тебе чекає.  Так от – підготовитись  до майбутнього , яке воно б не було , підготовитись до того , щоб достойно закінчити свій  земний шлях, оцінити  те, що було зроблено і не зроблено, покаятись в своїх гріхах і простити  кривдників – ось основне завдання останнього етапу життя. 

        Рано чи пізно у кожного закінчується  земний шлях.  Земне життя – це очищення  від  минулих гріхів -  це карма.  Доведено, що  всі  видатні, талановиті люди  рано ідуть із життя:  Володимир Висоцький,  Ігор  Тальков,  Андрій Миронов,  Бенозір Пхуто .

        Чому  вони так мало жили ?  - Тому, що за свій короткий земний шлях вони встигли виконати свою місію. Вони зробили так багато і Бог забрав їх до себе…

      Кажуть, кожна людина повинна  посадити хоча б одне дерево,  побудувати свій дім,  виховати  сина… Ми  постійно боремося з проблемами, які ж , в більшості, самі ж і створюємо . Ми  бажаємо смачної їжі і  солодких снів. Ми хочемо мати багато і, бажано, все зразу.  Ми звинувачуємо один одного , бажаючи кращого місця під сонцем.  Все більше нам  хочеться і все менше і менше ми читаємо книги,  турбуємось про сусіда  і про свою душу.  В той час ми вже точно знаємо , що душа є . Ми навіть знаємо  структуру, склад  і принцип функціювання  нашого організму. Ми пробуємо впливати на його стан, іноді  намагаємось його відновити, але при цьому не можемо поступитись своїми принципами і амбіціями.  Ми розуміємо , що  немає нічого приємного від  вдихання диму, але ж чомусь це робимо. Чому?

       Чому ми,  розумні люди,  поступово  починаємо жити за принципами тварин:    перемагає сильніший? 

          Чому уже дорослі діти  перестають поважати своїх  батьків, які їм дали життя , а потім віддали свої найкращі роки в боротьбі за їх здоров’я і благополуччя?

          Як можна зрозуміти  знахабнілу доньку чи сина,  що брутально і зверхньо поводиться з батьком чи мамою?  Може вони думають, що завжди будуть молодими, здоровими і незалежними?

           Тільки молодість  може не бачити цього гріху. 

           Ой, як добре це видно  з роками! 

          Кажуть, мої роки – моє багатство. Хто цього не може зрозуміти, той  ще  духовно сліпий і бідний. 

         Антон  важко підвівся  і перевів свій погляд на  кота Бешку, який  своїми великим зеленими очима  і низьким голосом нагадував про своє існування.  Великий білий  пух і сильні лапи  робили схожим Бешку  на рись.  Оце і є невинна душа, яка залежить всеціло від господаря!

        Кіт попрямував до ванної . Сів на краєчок і готовий до збирання краплинок теплої води із під душу.  По іншому він не любив пити . Обов’язково  теплу воду і з під душу!!

       „І треба ж таке – промайнуло у голові Антона! „   Він відкрив душ, з насолодою спостерігаючи , як Бешка  своїм розовим язичком ловить теплі  краплини води, що  потоком вилітали з  горловини душового шлангу . 

       Наближалась весна 1997 року… Уже в лютому  раптово зник сніг , але не надовго. Мабуть, нічого не звичного немає,  як раптовий  весняний , густий  і лапатий сніг.   Але  всі знають , що потім  буде води по  коліна.  Якщо добавити холодний північний вітер, що дує завжди назустріч, куди б ти не йшов, то  березнева погода  Антону здавалась найбільш небезпечною.  І тому ця  пора року  Антону  завжди не подобалась. Інша справа  - квітень, потім  - травень:  тепло, все цвіте, молоде листя і надія на іще один  рік. Надія на те, що можна буде виконати задумане. А задумав Антон багато …

                              Підтримайте - натисніть кн. Відстеження




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше