Розділ 24  Олександре, як ти міг?

Олександр повернувся до резиденції не надто задоволений. Він помітив, що відьми навіть після покарання все одно щось будуть затівати. От не вірить чоловік, що вони ось так відразу святими стануть. Проте схоже, що Михайло Петрович втратив пильність і вірить, що той договір, який був колись там підписаний реально буде працювати і його всі будуть дотримуватися. Вже давно настали інші часи і потрібно щось змінювати, а то так і владу можна втратити. А дай відьмам містом керувати, то вони взагалі його на хаос перетворять. 
Проте не лише це Алекса хвилювало, а й Олеся. От чому вона така вперта. Ні щоб додому їхати, навчатися в університеті, на дискотеки ходити, як всі нормальні люди в її віці, то ні на подвиги потягнуло, героїнею захотіла бути. Напевно начиталася чи може надивилася геройських фільмів, де все так легко і казково, де добро завжди перемагає зло, але в реальному житті все ж не так, все набагато складніше і небезпечніше. Проте цього Леся не розуміє і вважає Олександра ворогом, хоч він бажає їй лише добра. Її новина, що вона не залишить резиденцію не те що розізлила, а швидше залишила який осад на душі чоловіка. З одного боку, десь глибоко підсвідомо він хотів Олесю бачити, говорити з нею, та навіть на справи ходити, якщо бути аж надто відвертим, але от з іншого – їй ж постійно поряд з ним буде загрожувати небезпека, а раптом Алекс не встигне чи не зможе захистити дівчину, то що тоді буде робити. 
Олесю він побачив вже наступного дня. Вона сиділа у кімнаті відпочинку і гортала щось у смартфоні. Олександр вже хотів пройти повз, щоб не привертати до себе уваги Лесі, але дівчина його помітила і відразу підскочила з місця. 
-    Алексе, потрібно поговорити.
Чоловік зупинився і зморщився, от тільки розмов з Олесею йому не вистачало.  
-    Про що? Ми здається про все уже поговорили. 
-    Ти впевнений? – зіщулила Леся очі. 
-    Так. А що, щось сталося доки мене не було? – поцікавився герой. – Може це може почекати, бо я сьогодні не налаштований на розмови.
-    Це не може чекати, - твердо повторила дівчина. – Як ти міг так підло зробити, я думала ти людина честі, накинулася відразу Леся на Олександра. 
-    Я не розумію про що ти говориш.
Зробив невинне обличчя Олександр, хоч і прекрасно зрозумів про що йде мова. Герою було лише цікаво як Олеся дізналася про його обман. Може Михайло Петрович його здав. Ось це було саме ймовірніше. Тепер потрібно було придумати як викрутитися з цієї ситуації. 
-    Олесю, я зробив це заради твого блага, зрозумій, що те що я роблю дуже небезпечне і я не хочу ставити тебе під удар. 
-    Ти старався заради мого чи можливо свого блага? – перейшла в наступ дівчина, якій зовсім не сподобалася відповідь героя. 
-    Олесю, ти прекрасно знаєш, що я бажаю тобі лише добра і якби все не було так небезпечно, то я б з радістю брав би тебе з собою, - почав виправдовуватися супергерой, але Леся його не хотіла слухати.
-    Ти мене обманув, нечесно виграв парі, ображав мене, змусив вибачатися і тепер хочеш аби я повірила у твої хороші наміри. Ти б міг мені просто пояснити в чому небезпека, а не робити все те, що зробив. Я ж так старалася бути корисною, хотіла тобі допомогти, а ти так підло себе зі мною повів. 
-    Олесю, заспокойся, я не хотів тебе кривдити, а бажав лише добра.
-    У тебе що пластинка заїла, вже раз десять повторив, що добра мені бажав, хоч насправді хотів від мене позбутися чим швидше, - не вгавала дівчина.
-    З тобою неможливо спокійно розмовляти, ти навіть не хочеш чути те, що я тобі вже десяток раз повторив, але у тебе власна думка, яку ти хочеш зробити реальністю, а на правду тобі все одно. 
-    От ти постійно так робиш, замість того щоб вибачитися ти мене в усьому звинувачуєш, - не витримала Олеся.
-    Послухай, я не хочу з тобою сваритися. А тому вибачаюся за свій вчинок, не думав що він тебе так образить. Тепер мир?
-    Ні, не мир. Він буде лише якщо ти будеш брати мене з собою на розслідування і перестанеш наді мною знущатися, - твердо сказала дівчина, а Олександр закотив очі. 
-    І знову ми повернулися до старої теми. Як ти не розумієш, що я не можу тебе з собою брати…
-    Заради ж мого блага…, - перекривила Леся, а герой кивнув.
-    Саме так, ти і сама це сказала. 
-    Це була іронія. 
-    Олесю, наша розмова – марна трата часу, тому пропоную її завершити. Я перед тобою вибачився, а чи ти пробачила чи ні, мені байдуже. Брати тебе з собою я не буду, навіть не проси. Знайди собі якесь інше заняття…, - герой задумався. – Ну, наприклад, навчися літати і фехтувати, це тобі точно в нагоді стане. 
-    Дякую за пораду, саме цим я і збиралася займатися у вільний від розслідування час.
-    Ти просто невиправна, - застогнав Олександр і пішов геть, подалі від дівчини. 
Олеся залишилася сама, в неї в середині все клекотало від гніву. От чому Олександр такий впертий, от заладив, що все робить для її блага і як його переконати в іншому, і чи це взагалі можливо. Якби Михайло Петрович нічого не розповів би дівчині, то вона б і досі мучилася, що даремно інтуїції довірилася, а так принаймні знає, що вона її не підвела. Проте із парі Леся точно зав’язала назавжди, більше такого стресу вона просто не переживе.