Розділ 1

Я лечу… Це єдині слова, якими можна описати те, що я відчуваю. Я сиджу на крутому чорному байку, тримаючись за талію незнайомця із міцним пресом, і вдихаю неймовірний аромат його парфумів. Ми реально летимо на шаленій швидкості нічним містом, і всі кольори зливаються в один. 

Страху немає, тому що в крові закипає адреналін, а усмішка від вуха до вуха розтягується на обличчі. 

- Ланко! - кричить хтось мені просто у вухо і для кращого ефекту боляче штовхає локтем у бік. Я ж починаю стогнати і протираю заспані очі. 

Поряд зі мною за партою сидить моя найкраща подруга Лізка. Нахмуривши ідеальні брівки, вона слідкує за мною. Здається, це саме вона розвіяла такий чудовий сон…

Лізка ще та красуня! Довге біляве волосся та блакитні очі роблять її схожою на ангела. І тільки я знаю, що характер у неї далеко не янгольський. 

- Ланко, ти знову проспала всю пару! - злісно випалює Лізка. 

Я ж, у свою чергу, тільки хмикаю, потягуюся і тільки зараз помічаю, що аудиторія практично порожня. Добре ж я спала, якщо навіть дзвінка не чула! А все це через філософію, котра тягне мене в сон кожного разу, коли викладач починає монотонно читати лекцію. 

- Ну я ж не винна, що лекція Жучки кожного разу тягне мене в сон! - бурчу і кидаю в рюкзак свої речі. 

Жучка - це наша викладачка філософії, Жучкова Тамара Ігорівна. Жінка уже “в літах”, але вперто думає, що їй завжди за тридцять. А ще чомусь вона вбила собі в голову, що я маю виконувати всі її забаганки. Якщо реферат - то Мілана! Взяти участь у конкурсі талантів - також я! Або ж просто залишитися після лекцій, щоб допомогти їй прибрати кабінет. 

А все тому, що Жучка - двоюрідна сестра моєї мами. Оце дав Бог родичку, чесне слово! І якщо я відмовлю їй в допомозі, моя мама знатиме про це протягом однієї хвилини. І тоді в телефонному режимі на мене чекатиме ще той розбір польотів…

- А може, справа не в Жучці? - лукаво усміхається Лізка. - Що, знову снився той незнайомець на байку? 

- Ага, - відповідаю і плетуся за подругою на вихід із вже порожньої аудиторії. 

- Треба тобі реального хлопця знайти, а то скоро спатимеш вдень і вночі, щоб байкера свого зустріти, - хмикає Ліза, граціозно обходячи інших студентів. Мене завжди дивувало, як вона може пересуватися на цих своїх ходулях під тридцять сантиметрів. Я б точно ноги собі зламала, а вона як кізонька - стрибає і хоч би що! 

Подруга постійно ловить на собі зацікавлені погляди осіб протилежної статі, але практично не звертає на них уваги. Вона не лише красуня, а ще й донька багатих батьків, тому може дозволити собі дорогі речі та відпочинок будь-де. Її тато відомий адвокат, а мама - стоматолог. Чудова пара, щоб донька купалася в шоколаді. 

- Ось, перепишеш! - Ліза вручає мені свій конспект з філософії, а я швидко ховаю його у рюкзак і цілую подругу в щоку. Вона у мене просто диво, і навіть наша соціальна нерівність не впливає на нашу багаторічну дружбу. 

- Ти ж знаєш, як сильно я тебе люблю? - широко усміхаюся.

- Ага, - хмикає Ліза. - А ще знаю, що ти ще та підлиза!

Ось так, розмовляючи, ми заходимо у нашу університетську їдальню. Зараз велика перерва, а попереду ще дві пари. Їсти хочеться шалено, але, побачивши величезну чергу до роздачі, стає сумно. Зате Лізка, навпаки, широко усміхається і, схопивши мене за руку, тягне мене поміж столиків у центр зали. 

Сам там, за центральним столиком, сидить вся еліта нашого універу. Я завжди стараюся обходити цих мажорів стороною, та й вони не звертають на мене жодної уваги. Але сьогодні, видно, не мій день…

За цим столом я помічаю Сашку Солоху - мого друга та коханого Лізки. Він також входить до еліти, але не такий самозакоханий, як всі інші з цієї компанії. 

Сашка навчається на п'ятому курсі і закохався у Лізу в той день, коли ми вступили до цього університету. Вже три роки вони разом, і мені здається, що ці двоє просто створені одне для одного. 

- Лізко! -  шикаю на подругу, котра на всіх парах мчить до коханого. 

- Що? - подруга хмурить брови, але, на щастя, зупиняється. 

- Я туди не піду! - бурчу і киваю у бік голосної компанії. 

- Ланко! - невдоволено стогне Ліза і міцніше хапає мене за руку. Напевно, здогадалася про мій план швиденько накивати п'ятами. - Ну, люба! Та не з'їдять вони тебе! 

Я ще раз дивлюсь на компанію мажорів і нахмурююсь. Ну не люблю я їх! І що тут поробиш? Тількт от ображати подругу не хочеться, тому доводиться погодитися. 

- Ну добре! - бурчу і вже сама тягну подругу до ненависного столу. 

- Всім привіт! - голосно заявляє Ліза й одразу ж потрапляє в обійми Саші - високого та міцного статурою блондина. 

Ці двоє - реально ідеальна пара. Я часто залипала розглядаючи їх і так само сталося цього разу. Тільки от розглядання закоханих тривало рівно до того моменту, як я відчула, що і мене хтось розглядає. Пройшлася поглядом по всіх з еліти і зупинилася на холодних зелених очах одного з тих, кого я не любила найбільше. 

Це був Макс Карієв - красунчик та професіонал з розбивання дівочих сердець. Зеленоокий брюнет з ідеальним обличчям і тілом. Лізка розповідала, що його родина шалено багата, тому Максик - птах високого польоту. На таких, як я, він навіть не дивиться. Та сьогодні чомусь глянув…